Крик душі медсестри з Італії про коронавірус опублікували в мережі

У мережі з’явився проникливий монолог українки, яка працює медсестрою в будинку для літніх людей в Італії (в регіоні Ломбардія).

У ньому жінка розповідає про масштаби епідемії коронавірусу в країні та про те, до яких трагедій вона вже призвела. Текст опублікувала “Радіо Свобода”.

“Я ніколи не була плаксивою людиною, а тепер ридаю чи не щодня. Бо бачу, що відбувається в Італії. А ще знаю, як несерйозно до пандемії ставляться в Україні. Ніколи б у житті не погодилася спілкуватися з пресою, якби не знала: можливо, хтось прочитає цей текст, прислухається і збереже собі та своїм близьким життя”, – каже Тетяна.

Медсестра розповіла, що будинок для літніх людей, де вона працює, розташований на території міської лікарні. І саме лікарі першими зрозуміли серйозність ситуації та почали вживати заходів.

“Щоразу, коли я збираюся на роботу, а всі працівники медустанов йдуть додому, думаю про те, чи не заражена я і чи не заражу, в разі чого, когось із людей похилого віку. Так, звісно, нам всім міряють температуру, ми працюємо в дуже хороших респіраторах, а не у звичайних масках, проходимо регулярну дезінфекцію. Але. Коронавірус – новий штам, і ніхто ні на що не дає 100% гарантії”, – ділиться криком душі українка.

За її словами, люди згорають від небезпечної хвороби дуже швидко, з чим просто неможливо змиритися. Крім того, багато хто помирає не від коронавірусу, а від переживань.

“Зовсім нещодавно я пішла зі зміни, повернулася і дізналася, що померли четверо наших людей похилого віку. Ось буквально за ніч. Вони не були заражені, але людей косить просто від стресу. Зараз у нас всього 29 пацієнтів. Самостійно пересуваються тільки двоє з них. Люди похилого віку і без коронавірусу часто бувають у пригніченому стані, а тепер частіше почали питати: “Я помру, так?” – пише жінка.

Особливо страшно, каже українка, за пацієнтів, які і так перебувають у важкому стані. “Ось, наприклад, у нас є один 67-річний чоловік із вродженими патологіями. Він пересувається на візку, яким керує за допомогою дихання. Не розмовляє, сам себе не обслуговує. І я ось дивлюся на нього щоразу, а в голові: “Хоч би все було нормально. Хоч би не занести нічого”, – розповіла Тетяна про трагічні події в Італії.