20 травня: День пам’яті жертв політичних репресій
Цю дату, приурочену темному та кривавому періоду української історії — відзначають кожної третьої неділі травня, вшановуючи пам’ять жертв політичних репресій. Цього разу вона припадає на 20 травня.
Традиційно, у цей день відбуваються офіційні заходи покладання квітів до національного меморіального заповідника Биківнянські могили. Неофіційно — українці покладають квіти до пам’ятників репресованих видатних діячів. А їх за період правління радянської влади було чимало.
Чому саме Биківнянські могили обрані місцем проведення заходів вшанування?
Це затишне та спокійне місце у Київській області — ховає у собі страшну та трагічну таємницю. Саму тут знаходиться доказ того, наскільки масштабними та жахливими були злочини радянської влади проти українців. В цьому сосновому лісі у 1930-1940 роках таємно закопували тіла тисяч людей, що були страчені НКВДистами.
Вперше останки на цьому місці знайшли німецькі війська у 1941 році. Вони розрили могили, аби показати місцевому населенню справжнє обличчя радянських окупантів та розкрити її злочини. Проте коли ці території були звільнені від німецьких окупантів, на зміну їм, знову прийшли радянські, швидко засекретили усі документи про поховання та придумали версію про те, що в цьому місці знаходяться тіла в’язнів Дарницького табору військовополонених.
І лише у 1988 році вдалось встановити, що це місце — поховання жертв сталінських репресій. Не зважаючи на те, що дослідження цієї місцевості досі триває, вже вдалось виявити понад 20 тисяч похованих тіл. Та вдалось встановити імена понад 14 тисяч осіб.
Відомі українці, котрі стали жертвами політичних репресій
Сьогодні — їх твори вивчають у школах по всій Україні. Викладачі говорять про те, який важливий вклад у розвиток української літератури зробили ці письменники. Та хіба нам в дитинстві, розповідаючи їх біографію, казали — чим саме закінчилось їх життя? Когось стратили, чиюсь творчість заборонили публікувати, а хтось завершив життя самогубством, не витримавши постійних переслідувань з боку радянської влади. Важливо згадувати про цих талановитих українців і про справжню історію:
Курбас Лесь, режисер, актор та основоположник українського національного модерного театру. Був репресований 1933 року і розстріляний разом з 1111 представниками художньої і духовної еліти «на відзнаку 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» в урочищі Сандормох.
Хвильовий Микола не витримавши постійного переслідування та цькування, того, що країна страждає від голодомору, а його товаришів постійно заарештовують і відправляють до концтаборів, розуміючи, що скоро він стане наступним — покінчив життя самогубством.
Плужник Євген – заарештований у 1934, помер у таборі через два роки.
Підмогильний Валер’ян – засуджений у 1935 році до 10 років ув’язнення, а через два роки був розстріляний.
Гуморист Остап Вишня – 1933-му був звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі та запроторений до таборів ГУЛАГу.
Микола Куліш – у 1934 році його заарештували та звинуватили у терористичній діяльності. Із рядом інших українських діячів культури був засуджений до 10 років ув’язнення в Соловецьких таборах, де з самого початку утримувався в суворій ізоляції, але все рівно продовжував писати. У 1937 році розстріляний в урочищі Сандармох, разом із Підмогильним, Епіком, Мазуренком та іншими українцями, яких у той день було страчено у складі 1111 осіб. У 1956 році його було реабілітовано за відсутністю складу злочину. І скільки ще було таких, реабілітованих за відсутністю складу злочину – через декілька років після страти?
А скільки ще було тих, чию творчість заборонили публікувати! Це не лише доказ того, яких жорстоких політичних репресій зазнав український народ від радянської влади, це і доказ того, яку силу має слово талановитих митців, якщо з ними боролись такими нищівними методами. День вшанування жертв політичних репресій — це не гучна подія, не дата яку всі знають змалечку, як День Незалежності. Ця дата дуже тиха та особиста й існує для того, аби нагадувати усім нам, про те, як важливо не допустити повтору минулого.
