Далекий Схід бунтує, Росія програла. Вона знаходиться на межі розпаду – Бєлковський

країна не має ніякого значення для Росії. Анекксія Криму і війна на Донбасі – це насправді протистояння російського президента Володимира Путіна з його колишнім американським колегою Бараком Обамою, впевнений російський політолог Станіслав Бєлковський.

Коли ж закінчиться війна і чому новообраний президент Володимир Зеленський – це шанс не тільки для України, але і для Росії – читайте в інтерв’ю OBOZREVATEL.

– Під час свого останнього відвідування Києва ви зустрічалися з людьми з команди новообраного президента Володимира Зеленського. Про що ви говорили?

– Невже ви думаєте, що я вам скажу? Опускаємо це питання. Думаєте, я зараз продам все своє життя, щоб у виданні OBOZREVATEL було опубліковано? Ні, так не буде.

– У ресторані, де ми зараз розмовляємо, є члени команди Зеленського. Тут же й ви – російський політтехнолог. Якось дивно виглядає.

– Це випадковий збіг. Так і напишіть. Випадковий збіг.

Станіслав Бєлковський

– Ви як політтехнолог не консультуєте Володимира Зеленського?

– Ні, ні, ні. Ніяким чином. До того ж, він сам собі прекрасний політтехнолог і в моїх послугах зовсім не має потреби. Але я публічно підтримував напередодні виборів, не приховую цього. Тільки не через гроші. У житті є речі, які робляться просто так.

Вважаю, що Зеленський – шанс для України. І для Росії.

– Не передаєте ніяку інформацію з боку російських спецслужб, Кремля новій українській владі?

– Ні, ніяких послань з боку російської владі не передаю. Офіційно про це заявляю. Я з цим не пов’язаний. Я іноді буваю в Кремлі – в Свято-Успенському соборі, в Архангельському соборі, в Палаті зброї. У цьому сенсі я людина Кремля, але ні в якому іншому.

– А у владних кабінетах буваєте?

– Кабінети – це дуже незручне місце, я не люблю там бувати. Якщо і люблю бувати в кабінетах, то в таких як цей, де ми з вами зустрічаємося (мається на увазі VIP-кабінка в ресторані. – Ред).

– На минулих президентських виборах російська влада деякий час вас переслідувала. Вилучили засоби зв’язку, але з Росії ви не поїхали. Як закінчилася ця справа?

– Ви знаєте, я людина маленька. Не потрібно припускати, що я вдаю із себе героя. Я не герой. Мене постійно переслідують, то там щось вилучать, то тут. Для мене це нормальне життя, нічого в цьому страшного немає. Ось мене двічі не пускали на Україну, була офіційна заборона, пов’язана з рішенням Петра Олексійовича Порошенка, якого я особисто непогано знаю.

– Чим ви йому не догодили?

– Мабуть, підтримкою іншого кандидата в президенти. Але тим не менше я двічі проривався через державний кордон України. А як я це зробив – дізнаєтеся в моїх мемуарах, які вийдуть на 40-й день після моєї смерті.

– А в Росії ви чим і кому не догодили?

– Я всім не догодив, тому що кожна людина, яка принципово займає свою позицію до кінця, не бажана всім. Що зробиш, це питання не політичне, а скоріше психологічне.

– З Путіним коли-небудь зустрічалися? Яке він справляє враження?

– Я з ним не зустрічався жодного разу за весь час, поки він був президентом. Я зустрічався з ним до цього. Сила Володимира Володимировича в тому, що він не терпить ніякої проституції. Він дуже добре бачить людину і розуміє, чи відповідає вона тим цінностям і обіцянкам, які дає, чи ні. Це є для нього найважливішим критерієм. Не ідеологія, а чисто людські якості.

Володимир Путін

– Це якось пов’язано з його колишньою роботою в КДБ?

– Це пов’язано з його психотипом. Путін сам нікого і ніколи не зраджував. Він не зрадив Собчака Анатолія Олександровича. Коли Собчак програв вибори і був під кримінальною справою, Путін замовив літак і відправив його до Франції.

Також він не ніколи не зраджував Бориса Єльцина, тому цінує людей, які не зраджують. А вся російська опозиція складається з повного бл*дства. Можете так і сформулювати, як я сказав. Якщо це висловлювання не суперечить законодавству України і не створить вам чисто формальних проблем.

Володимир Володимирович ніколи не зраджував своїх соратників, він не продав свого вчителя Собчака, не зрадив Єльцина та його сім’ю. Жодним жестом не зрадив. На чому, наприклад, побудована кар’єра великого бізнесмена Олега Дерипаски? Саме на цьому. Путін цінує людей, які не зраджують. Я теж людина, яка не зраджує, хоча я дуже маленька людина.

– Тобто Путін знає, хто такий Станіслав Бєлковський?

– Запитайте у нього, звідки я знаю, може він забув уже.

Путін – найбільший диктатор світу, а я г*вно. Я кажу, в чому феномен – мене не чіпають, тому що я не зраджую.

– Кого ви не зрадили?

– Бориса Абрамовича Березовського. Я ніколи не зраджував опального і гнаного, якого зрадили майже всі, я ні.

– Російські експерти кажуть, що Путін не буде балотуватися на наступних президентських виборах, а піде так, як пішов Єльцин. Перед тим призначивши собі наступника.

– Оскільки з Путіним я не спілкуюся, то не можу цього стверджувати. Але й не виключаю.

– Колишній віце-прем’єр Росії Альфред Кох каже, що Путін втомився від всіх скандалів і хотів би вже піти…

– Альфред Кох – це радянська продавщиця, яка думає, що в 35 років стала віце-прем’єром і тому їй (йому) все можна. Я пам’ятаю нашу полеміку з Кохом на каналі “Дождь”. Він мені грубіянив-хамив, я терпів-терпів, але в кінці я йому нахамив у відповідь і Кох тут же погас повністю. Як з радянської продавщицею потрібно спілкуватися? Вона грубіянить-грубіянить, потрібно їй нахамити у відповідь. Коха не існує – це фіктивний чоловік, випадкова людина з команди Анатолія Борисовича Чубайса. Таких там 10 тис. Точка зору Коха не має значення, я це підкреслюю. Про що ви запитали?

– Хотіла підвести до іншого питання… Ви сказали, що Путін не любить зрадників…

– Так, звичайно, не любить, і я їх не люблю.

– Всі не люблять, коли їх зраджують. У мене питання наступне: чому Путін став настільки агресивним? Навіщо йому це все потрібно?

– Путін не став агресивним, він зрозумів ціну людям. Багато в чому його агресивність пояснюється психологічним конфліктом з Бараком Обамою.

Обама – гарвардський професор, а Путін –пацан з пітерського підворіття.

Між ними величезна психологічна дистанція. Обама зарозумілий по відношенню до Путіна, він же все знає: Платона, Аристотеля, Шекспіра, Мольєра (як втім і я, хоча я, на жаль, далеко і не гарвардський професор). І він звертається до цього ось так, а Путін ображається. Ось з цього моменту Путін і став дуже агресивний.

Причому, розумієте, гарвардський професор він же дуже прямий у прийнятті рішень. Коли в Росію втік підрядник АНБ США Едвард Сноуден, прихопивши з собою якийсь матеріал, Обама захотів дістати його назад.

Тоді Путін злив дезінформацію про місцезнаходження Сноудена, мовляв, він знаходиться в літаку президента Болівії Ево Моралеса, який вилітає з Москви в Болівію. А той у цей час перебував на дачі ФСБ під Москвою, де знаходиться до цього дня. Обама дав наказ підняти винищувачі з бази Раммштайн в Німеччині, посадити літак пана Моралеса у Відні і забрати Сноудена. Правда, Сноудена в літаку не виявилося, бо то була тотальна дезінформація. Погодьтеся, це досить жорстке рішення. Зовсім не відповідає звичайним уявленням про Обаму як про м’яку людину.

У Путіна з американцями психологічний конфлікт, з чим і пов’язана підтримка Росії Трампа. Обама – людина неймовірної жорсткості, адже тільки по-справжньому жорстка людина може здаватися м’якою.

– Якщо у Путіна конфлікт з Обамою, то до чого тут Україна? Навіщо було анексувати Крим і влаштовувати війну на Донбасі?

– Путін хотів показати, що я можу зробити те, що може зробити Обама. Це було його чисто психологічне змагання з Обамою.

– На території України?

– А де ще це можна було зробити?

– Тобто Україна не має ніякого значення для Путіна? І Крим як сакральна територія йому теж не був потрібен?

– Слухайте, ну давайте… ми ж розумні люди. Це сакральне змагання з Обамою, що ти крутий і я крутий.

– І що в результаті вийшло?

– Хочу звернути вашу увагу на питання до Обами: “А ви будете ухвалювати військові рішення щодо повернення Криму?”, На що він відповів: “Мене більше турбують бомби на Манхеттені”. У перекладі з обамічеського на російську це означає наступне: мені важливо уникнути терактів від Путіна із застосуванням ядерної зброї на території Америки, а Україна мене не так вже хвилює, вибачте. Це сказав він, а не я – мене Україна як раз дуже хвилює. Я люблю Україну. Але я, на жаль чи на щастя, не президент наддержави і ніколи ним не буду.

– Але після російської агресії пішли санкції і міжнародна ізоляція Росії.

– Звичайно. Було скасовано саміт G8 в Сочі і проведено в Гаазі. Таке тільки Обама міг придумати. Чому в Гаазі?

– Гаазький суд і трибунал.

– Звичайно, креатив. Після цього пан Обама відправився в Рим, радитися з Папою Франциском, що робити далі.

– Якщо слідувати вашій логіці про протистояння між Росією та США, то хто ж у ньому перемагає?

– Росія програла. У мене є цикл статтей про саморуйнування Путіна – на основі відкриттів Зигмунда Фрейда і Сабіни Шпільрейн. Стаття була в виданні Сною.Ру і вона називається “Путін і досить нервово”… Нинішня історія – це третє (само) руйнування Путіна. Він завжди виграє на руйнуванні систем, які обслуговує і номінально любить. Путін – виграв на руйнуванні СРСР, якій служив. Якби СРСР не розпався – Путін б ніколи не став першим заступником мера Петербурга і членом правлячої еліти. Так і залишився б полковником КДБ. Далі був крах Анатолія Собчака і Путін став президентом РФ. Собчак звалився, Путін переїхав до Москви і хоп-хоп, через 2 роки став директором ФСБ, а ще через 4 роки президентом країни. Зараз йде крах РФ в цілому – це його несвідомий вибір, як то кажуть “ті, що йдуть на смерть, вітають тебе”.

– Що ж трапиться з Росією після краху самого Путіна?

– Вона збережеться, але без певних регіонів.

Росія знаходиться на межі розпаду, вона занадто велика країна. Далекий Схід бунтує, тому там обираються опозиційні губернатори, ким би вони не були.

Але регіон ви зможете зберегти, головне позбутися ісламських республік Північного Кавказу, які до Росії не мають ніякого відношення. Вони були приєднані з єдиною метою, використовувати результати 50-річної війни 19 ст. для утримування Закавказзя. Оскільки Закавказзя у Росії немає, то і утримувати поводок, якщо немає собаки, не має сенсу. Чечні, Інгушетії і Дагестану потрібно надати незалежність. Кадиров Рамзан Ахмадович доброго розуму, харизматична особистість і прекрасно розуміє це. Тому противиться. Єдине його бажання – залишитися в складі Росії.

– Через мільйонні дотації з бюджету РФ?

– Він отримує величезні кошти за сам факт перебування в складі Росії. Якби мене безкоштовно поселили в палаці в Римі, я б теж хотів в ньому залишитися. Якщо Кавказ стане незалежним, за рахунок чого він буде жити?

А ось Далекий Схід бунтує, адже економічно і психологічно він пов’язаний сьогодні швидше з Японією і Південною Кореєю.

Японці мають величезний вплив на Далекий Схід і готові його анексувати. Не Китай.

Але чому японці на забирають Далекий Схід? Вища ступінь аристократизму – це відмовитися від того, що ти вже маєш. Ось у короля Едуарда VII, коли він відрікся від престолу в 1937 р заради одруження з розведеною американкою Уолліс Сімпсон, запитали: “Ваша величність, вам не здається, що приз не рівноцінний відмови від призу? Ви одружитеся на американці і відмовляєтеся від контролю над імперією?” На що король сказав: “Знаєте, є два принципи: перший – відректися від престолу, щоб прийняти його. Це принцип аристократа, а другий –потрібно отримувати тільки те, що належить тобі по заслугах. Престол я отримав у спадок, а дружину – по заслугам”.

Зі схожим поглядом виступають і японці. Так, вони могли б захопити Далекий Схід прямо зараз. Якщо завтра почнеться висадка японського десанту на Далекий Схід, там не залишиться рівного місця. Просто їм це не потрібно за принципом короля Едуарда.

У другій частині інтерв’ю з Станіславом Бєлковським читайте, коли японці заберуть Далекий Схід, чи будуть росіяни просити вибачення в українців і чому Москві нарешті доведеться змиритися з геополітичним вибором України.