Генерал із серцем солдата: легендарному Кульчицькому сьогодні могло б виповнитися 55

Він був одним із небагатьох українських генералів, у професіоналізмі котрого не сумнівався ніхто. Завжди — у перших лавах. Як приклад. Для своїх бійців і побратимів — не тільки наставник, а й батько та друг. Бійці вірили у нього і знали: допоки на передовій Кульчицький, їхніми життями ніхто не легковажитиме.

Саме Сергій Кульчицький у квітні 2014 року повів перший, лише сформований, резервний батальйон Нацгвардії на Схід, на захист України. І міг змінити хід АТО. Та вже 29 травня вибух збитого гелікоптера поблизу гори Карачун забрав в України чи не найкращого її генерала. А у сім’ї — люблячого чоловіка та батька.

ГЕРОЙ УКРАЇНИ

Дружина Надія Кульчицька добре пам’ятає: саме сьогодні її чоловікові — генерал-майору, начальнику управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України та Герою України Сергієві Кульчицькому — мало б виповнитися 55… І знає: серед усіх нагород (звання Герой України з присвоєнням ордена «Золота Зірка», орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден «За мужність» ІІІ ступеня та інших) найголовнішою була його сім’я.

Надія та Сергій Кульчицькі познайомилися на Тернопільщині, батьківщині своїх рідних. Їхнє кохання у листах тривало три роки. Адже вирішили: спершу освіта, потім сім’я. Пані Надія здобувала фах педагога, а її майбутній чоловік, як і його батько, йшов до мрії — опановував фах військового. Згодом одружилися. Народився син. Та доля приготувала їм ще багато випробувань.

Жінка добре пам’ятає, як чоловіка дуже часто відправляли по службі у різні міста та регіони: Мурманська область — Тернопіль — Крим — Івано-Франківськ — Львів — Київ тощо. Натомість вона зі сином терпляче чекала, поки Сергій Петрович забере сім’ю до себе.

КРЕДО ЖИТТЯ: «РОБИ, ЯК Я. РОБИ КРАЩЕ, НІЖ Я»

«Сергій до роботи ставився надзвичайно відповідально. Дуже любив службу. Кредо його життя було «Роби, як я. Роби краще, ніж я». І до своїх підлеглих був вимогливий. Але справедливий. Вмів їх навчити. Вмів зрозуміти людину. Міг знайти спільну мову з усіма. Не любив, коли людина лінувалася та не виконувала його вказівки. Любив порядок і вимагав його від інших. Аби робота йшла на благо. Адже вмів організувати процес. І у тих частинах, де він служив, було процвітання», — розповідає жінка.

«Погляньте, як треба». Вистрелив — і всіх вразив. Трьома пострілами — у «десятку»

Вона переконана: її чоловік був професіоналом своєї справи. Він надихав людей. Умів організувати, скерувати, пояснити перспективу. І йому вірили. І вчилися у нього.

«Коли прийшов у Тернопіль заступником з бойової підготовки, вивіз людей на стрільби. Солдати стріляли, як уміли. Тоді Сергій узяв до рук автомат і каже: «Погляньте, як треба». Вистрелив — і всіх вразив. Трьома пострілами — у «десятку». Солдати, і прапорщики мовчки, як один, опустили голови».

«ХОТІВ ДЛЯ СВОЄЇ КРАЇНИ ДОБРА І ПРОЦВІТАННЯ»

Та Кульчицький не обмежував своє життя лише військовою справою. «Сергій був всебічно розвиненою людиною. Любив подорожі в гори, їздив на лижах. Також ми постійно з друзями у Львові відвідували оперний театр: переглянули практично весь репертуар. Бо він попри всю серйозність до роботи вмів відпочивати. І своїм підопічним давав можливість це робити. Влаштовував свята і вечори у частині». Крім того, каже жінка, мав просто золоті руки. «За яку роботу не візьметься, все вміє. Навіть і не вчився, а все одно накривав дахи і у військовій частині в Івано-Франківську, і у Львові. Проте рідним ніколи особливо не розповідав про службу», — додає дружина Героя.

«Ще одним його життєвим кредо було: «Переступив двері ККП — забув про службу, думаєш про дім. Йдеш на роботу — забув про дім, думаєш про службу». І він виконував це дуже чітко. А на службі від інших вимагав виконувати добросовісно свою роботу. Аби люди були фахівцями. Навіть прапорщиків відправляв на навчання, змушував вступати у виші. Прагнув, аби вони здобували освіту, вдосконалювали свої знання і навички, читали книжки. Говорив, що важливо мати освіту, у житті згодиться», — продовжує Надія Богданівна.

«Коли ворог прийшов на нашу землю, генерал Кульчицький організував батальйон у Нових Петрівцях»

І додає: «Він любив своїх солдатів, завжди знаходив із ними спільну мову. А вони йому вірили і любили теж. Знали: робить хорошу справу для людей. Як і більшість українців, хотів для своєї країни добра і процвітання».

Тому, коли ворог прийшов на нашу землю, генерал Кульчицький організував батальйон у Нових Петрівцях і навчав людей військової справи. Потім поїхав із ними на Схід. А сім’ї про те, що їде у зону бойових дій, навіть не зізнався. Місце перебування Сергія Петровича їм «видав» телевізор.

«В АТО його називали генералом із серцем солдата. Адже він був зі своїми підопічними постійно. Розумів: усі мають бути однією командою. Навіть були випадки, коли солдати йшли за Сергієм рядочком, як за батьком. Бо він вірою і правдою служив Україні. Робив усе заради неї, будучи на своїй посаді й був прикладом», — каже дружина Героя.

«ПРИЙШОВ НАШ СИН І КАЖЕ: «МАМО! ТАТО — ВСЕ…»

Жінка добре пам’ятає: «У день, коли Сергій загинув, я була вдома. Прийшов наш син і каже: «Мамо! Тато — все…». Я ніби й почула, але не могла зрозуміти, що «все»… Ніби й розумію, про що син говорить, але не вірю. Та потім почали телефонувати рідні і побратими… І тоді я почала усвідомлювати, що це реально сталося».

Горе втрати чоловіка пані Надія розділила з сином. Хлопець також із дитинства, як і його тато, мріяв бути офіцером, і вступив до військового училища у Харків. «Тепер продовжую те, що хотів він. Ставлю на ноги онука. Морально допомагаю сину. Сергій же часто сниться. Допомагає з небес. Підтримує морально. Бо Бог нам із сином дає добро. Думаю, це Сергій допомагає таким чином», — каже пані Надія.

Тепер щороку 17 грудня і 29 травня, у день народження та день загибелі, вшанувати пам’ять українського Героя Сергія Кульчицького на Личаківське кладовище у Львові збираються всі його побратими, друзі та рідні. На обличчях — скорбота і спомин. І сьогодні, на 55-річницю від дня народження Сергія Кульчицького, вони вкотре усвідомлять: найкращий і найвідданіший Україні сучасний генерал ще багато міг зробити задля своєї країни. Натомість як справжній Герой віддав за неї життя.

У тему

Сергій Кульчицький народився 1963 року на території сучасної Німеччини в сім’ї військового. Закінчив Усурійське Суворовське військове училище та  Далекосхідне вище загальновійськове командне училище ім. Маршала Радянського Союзу К. К. Рокоссовського з відзнакою. Після розпаду СРСР переїхав жити на територію України. Служив у Національній гвардії України. 2012-го став начальником бойової та спеціальної підготовки ГУ ВВ МВС України.

Саме теперішній батальйон ім. Кульчицького був у витоках добровольчого руху в Україні. Генерал-майор Національної гвардії України Сергій Кульчицький 5 квітня повів кілька сотень резервістів першого резервного батальйону оперативного призначення НГУ на схід України. Та вже 29 травня 2014 року бойовики підбили гвинтокрил МІ-8, на облавку якого перебував генерал-майор Сергій Кульчицький і ще 11 бійців. Згодом, у пам’ять про славетного генерала, бійці 1-го батальйону Нацгвардії України, котрих особисто навчав Кульчицький, запропонували, щоб їхньому підрозділу присвоїли ім’я Кульчицького.