Імпотенти, кішки та непродажні шкіри: яскраві передвиборчі кампанії
Передвиборчі перегони в Україні – це завжди креативний процес.
У гонитві за мандатами кандидати в депутати генерують найрізноманітніші кампанії та ідеї, деякі з яких виборці пам’ятають роками.
Спецпроект “Вибори вибори” вирішив згадати найяскравіші слогани передвиборчих кампаній в Україні. Ми відшукали кількох героїв політичної реклами та дізналися в них, як народжувалися ідеї кампаній, які смішні та “брудні” моменти супроводжували передвиборчі перегони і чи планують вони підкорювати політику далі.
Кіра Кучеренко, кандидатка в депутати Київської обласної ради від міста Буча, 2015 рік, балотувалася від “Радикальної партії Ляшка”
Я зі сходу, переселенка. У 2014 році моє місто захопили сепаратисти з так званої “ЛНР”. Це було боляче та неприємно, але вибору не було, треба було їхати через бойові дії.
Рішення балотуватися було прийняте несподівано. Можливо, на фоні подій, які відбувалися в країні.
У нас була повністю молода команда. Коли ми вирішили йти на вибори, залишалися три вільні партії. Не буду говорити, які саме, але мені їх діяльність не подобалася. А от політика “Радикальної партії” була ближчою, тому обрали їх.
З ідеєю білборда допоміг колектив будівельної компанії, де я на той момент працювала. Тоді вся політична реклама була дуже серйозною. А я хотіла щось простіше, ближче до народу.
Образ вибрала суто український. Вишиванка, бо неодноразово чула, мовляв, ти з Луганська, що тут робиш, сепаратистка – це мене обурювало. Вила були символом “Радикальної партії Ляшка”.
Слоган сприймали всі по-різному, навіть образливо, як “шкура”. Але в кого на що вистачає мізків у голові, той так і трактує.
Ще на всіх бордах фігурувало слово “не продажна”. Під час роботи в будівельній компанії були моменти, пов’язані з підкупом і хабарями, адже це бізнес, великі гроші. Я не погодилася. Тому мій шеф і “приклеїв” мені гасло: “Наша Кіра не продажна“.
Під час передвиборчої кампанії зіштовхнулася з брудними технологіями. ЗМІ поливали брудом, що от, молода, йде від “когось”. Я йшла абсолютно ні від кого і ні за кого. Навіть не знала особисто Олега Валерійовича. Ми познайомилися наприкінці виборів.
За тиждень до виборів намагалися і підкупити, і переманити, пропонували якісь ідеї, проекти. Але ми не погоджувалися. Розраховували на чесне голосування та чесні вибори.
Приємно, що, незважаючи на те, що я недовго жила в Бучі, за мене проголосувала велика кількість людей. У Бучі населення 25 тисяч, і я посіла третє місце.
Нещодавно я пішла з будівельної компанії в Бучі, де працювала. Змінюю вид діяльності, але це юридичний напрямок і робота з людьми. За освітою я – юрист.
Якби був другий шанс балотуватися, то, можливо, я б пішла. У 2014-му я була недосвідчена. Думала, та що там робити ту виборчу кампанію? Вдруге я б робила трішки по-іншому.
Павло Кошка, кандидат у депутати Верховної Ради від Одеси, 2014 рік, балотувався як мажоритарник
У 2014 році парламентські вибори були позачерговими. Почалася типова штука –гречка, дитячі майданчики. Тому мені й команді КВК “Одеські манси” захотілося через гумор донести людям, що це неправильно, і трішки пожартувати.
Одного вечора ми створили кандидата в депутати Павла Кошку. Виборча кампанія вигадувалася й втілювалася дуже легко, адже прізвище смішне, і можна було зробити багато веселого.
Наприклад, біля одного з університетів стояла машина зі слоганом: “Роздаю студентам Wi-Fi, а пенсіонерам гречку!”. Машини дійсно роздавали Інтернет, а от гречки не було. Пенсіонери дзвонили в наш штаб, питали: “А де можна взяти гречку?”. Ми казали: “Не треба брати гречку, це жахливо!”. А вони: “А, немає гречки? До побачення!”.
Моя улюблена акція “Тримай лапу!“. У всіх маршрутках висять спеціальні поручні, за які пасажири тримаються під час поїздки. І от ми написали на них: “Тримай лапу!“, і люди трималися за лапу кішки в автобусі. Це був хіт!
Було дуже весело, коли ми “пиляли міський бюджет”. Це було в міському саду, місці, де збирається вся Одеса. Ми взяли торт, написали на ньому “міський бюджет”, і люди з задоволенням його їли. Паралельно розказував, що коли прийду до Верховної Ради, то буду пиляти бюджет там. А от поки ділюся з вами міським бюджетом.
Ще по Одесі ходило 12 людей з головами кішок і надписом “Следуй за кошкой!”. Люди реально йшли за цими “кішками”, які сходилися в центрі Одеси, і потім там була пісня на мотив Мері Попінс. Тільки замість “Мері, просто Мері”, я співав “Кошка, Павел Кошка! Ах какое блаженство знать, что я совершенство, знать, что я кандидат!”.
Одеситам це було дуже весело і їм дуже подобалося.
Агітацію вели за свої гроші, ні з ким не були пов’язані. Ми – абсолютно аполітична команда, яка просто дуже любить Одесу.
Ближче до виборів я зняв кандидатуру. Не мав жодних екзит-полів, але, за власними спостереженнями, люди не сильно хотіли голосувати. Та і навряд би я виграв, коли конкурентами були такі люди, як Сергій Ківалов, наприклад.
Тим паче це все було жартом, і не дай Бог я став би депутатом. Не знаю, що б потім робив із цим.
Наразі балотуватися більше не планую.
Любов Богаченко, кандидатка в мери Києва, 2015 рік, балотувалася від партії “Жінки України”
Про нашу рекламу писали всяке – і гарне, і погане. Хтось радів, а хтось розповідав, що мене проплачують.
У 2015 році в мери йшов Віталій Кличко. І от я написала, що коли “Чоловіки не можуть – Жінки допоможуть”. А замість фотографій жінок вирішили поставити фото жіночих губ. Одні схвалювали таку рекламу, інші ні. Питали: “Чому губи? Це що, реклама косметики?”.
А з боксерськими рукавицями… Кличко ж боксер. Тому вирішили битися саме так.
У мене є політолог, з яким ми працюємо, його звати Максим Андрущенко. Він і допомагав з ідеями для бордів.
На сьогоднішній день багато жінок, які готові щось міняти в нашій країні. Якщо буде можливість – рухатимемося далі. Але в наш час не знаєш, чи буде така можливість.
Роман Михайлов, кандитат у мери Києва, 2015 рік, балотувався від партії “Сила людей”:
Ідея цього слогана виникла у штабі, коли ми проговорювали меседжі виборчої кампанії. Він описує політичну імпотенцію, яка панує в Києві.
Є значна кількість людей, яких обирають і які в результаті каденції виявляються неспроможними здійснити те, що обіцяють виборцям. На фоні цього народився цей слоган.
Це була раптова ідея, народжена в результаті мозкового штурму. Вона поширювалася виключно в політичному контексті.
Таким чином, ми впроваджуємо термінологію “політична імпотенція”. Йдеться не про медичний чи клінічний діагноз, а про політичну відповідальність або неспроможність.
На фото зображена емоція – дівчина, яка емоційно виражає те, про що говорить слоган. Незадоволення, мені здається.
Чи буду балотуватися наступного разу – про це рішення ухвалюватиме партія, бо я висувався партією. Я продовжую розвивати політичну партію “Сила людей” у Києві.
Яна Башмакова, кандидатка в Херсонську міську раду, 2015 рік, балотувалася від Всеукраїнської партії духовності і патріотизму, коментар дає її помічник Юрій
У принципі, вирішили трошки покреативити. Зробити відмінність на загальному фоні від інших кандидатів на майбутній депутатський мандат, щоб можна було виділитися.
Коли йде передвиборча гонка, то реклама кандидата переслідує мету привернути на себе увагу виборця. Ця кандидатка вперше пробувала себе в передвиборчій гонці. Тому наш слоган мав не стільки соціально значимий посил – він був просто яскравою рекламною фішкою.
Широко обговорювався не тільки цей, а й ще два наші борди. Була фотографія трохи гірша і трохи краща. І, намагаючись зіставити два білборди, люди думали: “Ух ти, як міняється кандидат, буквально на очах!”. Просто за рахунок того, що змінювалося фото.
Політична кар’єра – не головне в житті Яни Башмакової. Вона вже тривалий час займається спортом, має низку студій фітнесу та танцю.
Відповідно, на хвилі передвиборчої кампанії одна з партій, побачивши цю людину, запропонувала їй далі реалізовувати свою кар’єру на політичному Олімпі та спробувати взяти участь у передвиборчій рекламі.
Це був цікавий досвід. Далі громадську діяльність та політичну кар’єру вона не будувала.
