“Ловець емоцій”: історія ветерана АТО, який зробив фотографію справою життя

Насправді, з Андрієм ми познайомилися 19 січня 2016 року в Костянтинівці Донецької області. Я чітко пам’ятаю число, адже, це було Водохреща і бійці 34 окремого мотопіхотного батальйону запросили поїхати з ними на водойму, де вони пірнали в ополонку.

Андрій із зовсім невипадковим позивним “Фотограф” зробив тоді дуже круті і емоційні фотографії.

“Я досить універсальний фотограф. Але загалом роблю репортажні фотки. Вони живі. Партнери називали мене “Ловець емоцій”. Мені завжди вдавалося спіймати емоцію”, – зізнається фотограф.

Фотографією Андрій Попіль займається з 10 років. Тоді йому подарували перший фотоапарат – радянську “Смену”. Потім в нього був період, коли фотографія набридла і він закинув цю справу. Коли з’явилися цифрові фотоапарати повернувся до справи знову.

“Якось прийшов в нічний клуб, почав фотографувати, мене запросили там залишитися на роботу. Моя справа, якою я тоді займався з часом відтіснилася. Колись вирішив, що досить працювати на дядю. Свого часу вирішив працювати сам на себе. Це не було фото, ми з товаришем займалися виробництвом автоматичних воріт. Але фотографія завжди з’являлася і я зрозумів – якщо ти “впрягся” в це, маєш тягнути. Для чого тоді стільки років цим займатися? Мені це подобається. Це стиль життя”, – зізнається Андрій.

“З армійських фоток зробимо велику, круту виставку”

Андрій зізнається, що в армії не збирався бути фотографом. Відповідно, жодної техніки з собою не брав.

“Але на мій другий день в АТО приїхав наш комбат і ротний сказав, що я фотографую. “Камеру маєш?”– запитав комбат. – “А з дому вислати можуть?”. Через кілька днів мені прислали фотоапарат. Звичайно, не найдорожчий з моїх, але досить хороший, з хорошим об’єктивом. І за тиждень я став в батальйоні фотографом”, – згадує Попіль.

Фото: Андрій Попіль

Хлопцям, які тоді тримали Зайцеве, поблизу окупованої Горлівки, на згадку про ті часи залишилися гарні репортажні фотографії. Пізніше батальйон відвели на Костянтинівку.  Андрія направили у військову прокуратуру у відрядження.

Фото: Андрій Попіль

“Я не юрист, але звик будь-яку справу, за яку берусь, робити правильно. Змушений був стати на деякий час військовим юристом”, – говорить Андрій.

Поки він був у відрядженні у військовій прокуратурі, його хлопці розташовувались на другій лінії оборони, тому його відсутність не надто відчувалась в батальйоні.

Фото: Андрій Попіль

Переслуживши, як і вся шоста хвиля, кілька місяців, Андрій повернувся додому. І одразу включився в роботу. Вийшовши з потяга Костянтинівка-Київ, одразу пересів на потяг до Луцька і, не знявши форму, поїхав у відрядження.

“Моя напарниця Лєна поки я був в АТО, тягнула це все і завдяки їй я повернувся не на голе місце, не втратив клієнтів”, – розповідає фотограф.

Також, Андрій зізнається, що повноцінно цивільним стати не вийшло. Він з хлопцями з батальйону та іншими ветеранами створили Громадську організацію – об’єднання ветеранів АТО.

Фото: Андрій Попіль

“Ми проводимо громадську роботу, в школах, зі своїми хлопцями, у нас тут свій осередок. Тут в мене Боцман, Мауглі, Рись. Беремо участь у соціальному проекті по дитячому здоровому харчуванні. А без фотографа нікуди”, – ділиться Андрій.

На мобільному телефоні показує мені армійські репортажі, я впізнаю на фото хлопців, яких бачила тоді, на початку 2016, пригадую, з ким знайомилась і якими були їхні позиції. Андрій обіцяє поділитися цими фотографіями і говорить, що в планах має створення стаціонарної виставки армійських фотографій – великих і роздрукованих на полотні. Пригадує смішну минулорічну історію:

“Рік тому, 14 березня, на День добровольця я познайомився з хлопцями, які проводили заходи. У них підготовка шкутильгала. Вони в екстреному режимі попросили в мене фотки. В результаті, я швидко роздрукував деякі зі своїх робіт, і під час цих заходів фотографії скріпками були прикріплені. Я тоді сміявся і говорив хлопцям: “Даа, не такою я бачив свою першу фотовиставку”.

Фото: Андрій Попіль

“Фотограф – це робота для людей”

Десь в 2012-2013 роках якось масово почали з’являтися фотографи. Їх було так багато, що розбігалися очі, якщо раптом хотілося замовити фотосесію. Андрій Попіль говорить, що зараз так само багато хто себе називає фотографом. Але, зізнається, що не зважає на конкурентів, а просто якісно робить свою роботу.

“Чомусь, багато хто вважав, що маючи побутову зеркалку з середнім об’єктивом, можна називати себе фотографом і брати за свою роботу гроші. Одні з’являються, інші зникають, завжди є багато сторонніх людей”.

Фото: Андрій Попіль

У Андрія невеликий офіс в районі м. Харківська. Стіни прикрашені роботами. “Це все мої роботи”, – говорить фотограф. Тут і фото гарних дівчат – портретні та репортажні, і чоловіків. Помічаю фото з концерту В’ячеслава Бутусова, гурту “Наутилус Помпилиус”, Ірина Білик з чоловіком Асланом Ахмадовим. Андрій Попіль знімав концерти і репортажі зі зйомок кліпів.

“В мене було непритаманне амплуа – відео-оператора. Я з відео не працюю взагалі, не оператор. Бо якісно ти не зробиш, якщо робити і те, і те. Фотограф має бути зосередженим, ловити моменти”, – говорить чоловік.

Фото: Андрій Попіль

До війни Андрій Попіль співпрацював з виданнями. Зараз він з напарницею Лєною є фотографами у виданні Force-news, засновник якого – давній друг Андрія.

“Свого часу він зняв потужний репортаж в Іловайську. Він був в полоні сепаратистів і росіян, вивів на чисту воду, що це справді російська агресія, мав докази”, – розповідає Андрій.

Фото: Андрій Попіль

Вже понад  вісім років Попіль співпрацює з мережею Sport Life.

“В мене багато зйомок, пов’язаних зі спортом. Ми знімаємо репортажі, змагання, працюємо з колективом. Також, минулого року була серйозна робота з однією рекламною компанією в клініці “Добробут”. Перше їхнє питання до мене було: “Ви крові боїтеся?” В результаті, знімав процес операцій. У кожного своя робота, мені було цікаво, я зробив крутий репортаж”, – розповідає Андрій.

Фото: Андрій Попіль

Також, з Андрієм можна домовитися про індивідуальну фотосесію. Найшвидше це зробити – через соцмережі.

“Фотограф – це ж професія для людей. Був такий період, що я залишився зовсім без роботи. Доробив всі замовлення і нового не було. Зателефонував знайомим, зробив фотосесії, одне за одне зачепилося і знову на хвилі”.

Щодо вартості фотосесії, Андрію складно відповісти. Говорить, що буде близько 2,5 тисяч гривень. На ціну впливають поточні витрати, обладнання, оренда офісі, податки. Важливою є самоокупність. Адже, неможливо працювати в мінус.

“Все порушилося, після того, як в 2014 році почав стрибати долар. До 2014 долар був стабільний, всіх влаштовувала ціна. А зараз і обладнання, і робота, і спроможність людей – все впливає на вартість. Але, якщо ти зацікавлений в конкретній фотосесії, а людина не тягне вартість твоїх послуг, то йдеш на поступки, бо тобі цікаво”, – говорить фотограф.

“Професійне фото – завжди дорого. Коли кажуть: “Ану щолкни”. Кажу: “Можу щолкнути… по носу”. Буває таке одне фото, яке коштує, як ціла фотосесія. Але я завжди дуже критично ставлюся до своєї роботи”, – додає він.

“Професія фотографа існуватиме ще якийсь час”

По тому, як Андрій розповідає про свою роботу, чути, наскільки він її любить. Навіть, коли зізнається, що часом ненавидь фотографію і хоче все покинути.

“Бувають моменти, коли робота не йде, і все. І як себе не змушуй, не виходить. А часом приходить натхнення. Буває дуже нудно обробляти фото. Часом, берешся за голову і думаєш – для чого я стільки назнімав? Яка б техніка не була, вона все одно бреше – десь промахнулась з експозицією, баланс білого, десь треба обрізати. І так кожну фотографію. Буває деколи, що я ненавиджу свою роботу”, – говорить фотограф.

Фото: Андрій Попіль

Але це відчуття зникає, коли Андрій знову опиняється на роботі, серед людей. Там, за спілкування і азартом, він розуміє, що нічим іншим займатися не хоче.

“Йдеш на зйомку і ставиш собі за мету зняти щось таке “Ух!”. Коли ловиш хвилі – це дуже круто”.

Андрій розповідає, що навчитися знімати можна, – було б бажання. Стверджує, що, як і в будь-якій професії, талант у фотографа – це 20%. Як бонус.

“Я коли придбав першу професійну камеру, напросився фотографувати одне весілля. На моє щастя, вони не хотіли фотографа. Зрозумів, що мені потрібно заново вчитися. Якщо не маєш бази, знань, досвіду. Професійна зйомка і аматорська – це зовсім різні речі”, – пригадує Андрій.

Фото: Андрій Попіль

Він переконаний, попри те, що зараз існує дуже багато гаджетів, вони ніколи не зроблять того, що зробить людина-фотограф. Робот ніколи не впіймає емоції.

“Вважаю, що ще років п’ять професія фотографа існуватиме. А далі побачимо, до чого розвинуться технології”.

Джерело