Міф про Велику Вітчизняну війну: навіщо цю ідею пропагували в СРСР

В Україні вже майже 20 років не використовують термін “Велика Вітчизняна”. Якщо йдеться про період з 1939 по 1945, то його називають Другою світовою війною. Період 1941-1945 (це, власне, й означає “Велика Вітчизняна” в розумінні радянської людини) – в Україні коректно називати німецько-радянською війною.

 Радянська пропаганда у Другій світовій

З початку радянсько-німецької війни командування Червоної армії не робило ставки на пропаганду, вважаючи, що у війні головне – сила зброї, а не психологічний вплив на супротивника чи цивільне населення.

У той же час німці, зайшовши на українські землі, називали себе “визволителями”, спекулюючи на свободолюбивості українського народу, прагненні до незалежності. Радянському керівництву треба було терміново щось змінювати.

Тож було прийнято рішення у різних народів, які входили до складу Союзу, “розбудити” патріотизм до так званої “Вітчизни”.

 Термін “Велика Вітчизняна”

Термін “Велика Вітчизняна” започаткував в СРСР Йосип Сталін. Вперше термін “Велика Вітчизняна війна” прозвучав у виступі Йосифа Сталіна по радіо 3 липня 1941 року:

Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є війною не тільки між двома арміями. Вона є разом з тим великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ. Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських поневолювачів є не тільки ліквідація небезпеки, що нависла над нашою країною, але й допомога всім народам Європи, що стогнуть у ярмі німецького фашизму.

Як пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, “Велика Вітчизняна війна” мала на меті мобілізувати населення, яке було деморалізоване і не хотіло захищати Радянський Союз.

В перші місяці 1941 року повна поразка Радянського Союзу обумовлена, зокрема, відсутністю людей, які б готові були захищати Радянський Союз, Сталіна і режим, який вони пам’ятали через Голодомор та масові політичні репресії. Власне, з цієї причини за перше півріччя 1941 року близько чотирьох мільйонів людей здалися в полон. Для того, аби психологічно та морально перемогти цю атмосферу, Радянський Союз починає розкручувати термін “Велика Вітчизняна війна”. В 1942 році, по суті, введення спеціального ордену легітимізувало термін “Велика Вітчизняна війна”, – розповів В’ятрович.

Специфіка цієї пропаганди була максимально проста – формувалась чорно-біла картина світу. Німці були цілковитим злом. Єдиним, хто міг подолати “зло”, був Радянський Союз – це були такі собі “сили добра”, які воювали за звільнення всієї Європи, захищаючи міфічну “родіну”. Цікаво, що два роки перед цими подіями (у серпні 1939) ці два протилежні табори уклали договір, відомий як пакт Молотова – Ріббентропа, про поділ Європи. Однак, пізніше цей факт співпраці ретельно приховували.

До речі, часто українці, які воювали в Червоній Армії, йшли в бій з гаслом “За родіну”, маючи на увазі власну родину.

Спекуляції з історичними термінами в сьогоденні

Питання як називати війну, яка відбувалась понад півстоліття тому, можна було б залишити історикам, однак і нині цю тему використовують для спекуляцій.

Дискусія між поняттями “Велика Вітчизняна” та Друга світова” є радше дискусією не історичною, а, на жаль, ідеологічною і політичною, – визнає В’ятрович.

Міф про “Велику Вітчизняну” і “велику перемогу” продовжували пропагувати і після війни. Адже саме цей міф доводив існування такої собі “радянської нації”. Саме тому ці ідеї продовжують використовувати в Росії, підтверджуючи спільне коріння народів пострадянського простору.