Проблеми у Бориса: чому британському прем’єру загрожує відставка
Борис Джонсон знову на барикадах політичної боротьби із внутрішньою опозицією. Але цього разу його відставка з посади прем’єра виглядає дуже ймовірною.
Адже цього разу проблема полягає не просто в тому, що лейбористам хочеться підсидіти лідера своїх опонентів або що їм не подобається певний конкретний законопроєкт з плеяди усього, що пропонує Джонсон. На сьогодні небезпека полягає зовсім в іншому.
Незважаючи на зовнішньополітичну активність прем’єр-міністра, йому досі не можуть пробачити його різдвяні вечірки, які повністю і в усіх площинах порушували ковідні правила, які його ж уряд запровадив буквально за пару годин до однієї з таких вечірок.
І якою б незначною ця причина не здавалася українським читачам, для британців це виглядає досить серйозно.
І зараз у повітрі зависло складне питання: наскільки все дійсно серйозно для лідера консерваторів? І чи зможе ця ситуація вибити Бориса Джонсона з крісла на Даунінг-стріт, 10?
Великі проблеми маленької вечірки
В чому ж біда з тими вечірками? Он у нас на той час і дні народження з гвинтокрилами святкували, а нічого, якось перебули.
Однак у Британії та її політичній системі відповідальність за певні норми та правила – особливо якщо саме ти був їх ініціатором – є важливою частиною політичної підзвітності будь-якого політика.
Тому від початку введення карантинних обмежень ще на старті 2020 року суспільство дуже уважно стежило за цим консервативним урядом, адже дуже багато його членів (в тому числі і сам прем’єр) були відомі своїм вільним ставленням до суспільних правил та норм.
Саме тому після розкриття у The Guardian та багатьох інших видання інформації про перші вечірки Джонсона реакція була миттєвою та дуже жорсткою. Усі прогнози систематичних опитувань від YouGov не давали консерваторам і найменшого шансу у разі перевиборів.
Більше того, на проміжних виборах у Центральній Англії, в окрузі, де консерватори перемагали останні 30 років, вони з тріском програли.
І навіть не лейбористам, а ліберальним демократам. І якраз ті самі злощасні опитування YouGov показали, що в першу чергу така зміна думки виборців була спровокована “скандалом з вечірками” Джонсона.
То в чому ж така велика трагедія цих вечірок? По-перше, жахливий і дуже поганий таймінг вечірок – як мінімум, однієї.
Річ у тім, що багато обмежень були оголошені буквально в останній момент перед сезоном святкувань – 17 грудня було введено останнє жорстке посилення карантину, яке забороняло навіть членам одного домогосподарства збиратися більше ніж утрьох в одному приміщенні.
А вже ввечері 18 грудня в офісі на Даунінг-стріт, 10, за повідомленням репортерів, відбулася вечірка майже на 65 осіб! Самі розумієте, що такий збіг британська громадськість не могла вважати випадковим.
А спроби подати це як “робочу зустріч” – бо робочі зустрічі в офісах були досі дозволені – з тріском провалилися.
Як би іронічно це не звучало, але 18 грудня, за годину до початку згаданої вечірки, Твіттер офісу прем’єр-міністра видав твіт щодо ефективної роботи поліції по зупинці та розкриттю таких нелегальних вечірок. Самоіронія в усій красі…
По-друге, недолуга інформаційна політика партії щодо цих звинувачень. Кількість злитих фото та відео з внутрішнього листування в перші тижні скандалу просто зашкалювала: невже вже й у месенджерах внутрішню дисципліну підтримати не можна?
Так, у всіх є меми з роботи – але не всі їх відсилають журналістам The Times!
Підготовка до пресконференції, де спікерка прем’єр-міністра сама сміється зі свого жарту про “просто вино із сиром, а не вечірка”, тексти десятків електронних листів, де мало не капслоком написано “Це точно не вечірка”, несподіване звільнення за власним бажанням декількох інформаційних радників – збоку це все виглядає як повна відсутність інформаційної стратегії.
Коли вона все ж з’явилася, то полягала буквально в одному: цей меседж на всіх ефірах повторювали і міністри, і сам Джонсон, і кожний депутат-консерватор.
Звучав він, з невеликими варіаціями, так: “Я не володію інформацією щодо того, що відбулася певна вечірка, проте мене запевнили, що якби така подія гіпотетично і мала місце бути, то вона була проведена з дотриманням усіх карантинних норм”.
По-третє, просто сама кількість порушень – не один і не два випадки, а цілих 12, які тягнулися ще з травня 2020 року!
Причому всі вони в чомусь погіршували становище – одні були замасковані під робочі зустрічі, інші були просто переповнені, ще частина була у державному помешканні Джонсона…
Не будемо забувати, що на більшості так чи інакше були присутні й інші старші члени міністерського кабінету – поки що підтвердили тільки участь Ріші Сунака, міністра фінансів.
Тож ця справа з кожним поворотом ставала все складнішою для Джонсона.
Тиск на прем’єра
Звісно, така поведінка чинного прем’єра та його колег по офісу і по партії не пройшла непоміченою для опозиції.
До 24 лютого кожні слухання в парламенті починалися із жорстких заяв голови лейбористів Кіра Стармера про те, що поведінка Джонсона неприпустима і вже достатня для його відставки.
Кожна сесія запитань парламенту до прем’єра переростала у запеклі двобої Джонсона з усіма опозиційними партіями по черзі, в яких його рятувала професійна “тефлоновість” та харизматичність.
Але не лейбористами тільки болить голова у Джонсона.
Скандал виявився настільки значним, що проти прем’єра виступила і власна партія.
Тут треба дати трохи контексту: в Британії існує відпрацьована процедура відкликання прем’єра його партією через вотум недовіри.
Для того, аби на розгляд Палати громад виставили питання про голосування вотуму недовіри прем’єр-міністру, його однопартійці можуть зібрати 55 листів недовіри – це автоматично ставить на порядок денний парламенту питання про відкликання прем’єра.
За інформацією The Guardian, місяць тому в штабі консерваторів було зібрано вже 25 таких листів. Тож ситуація для голови уряду дійсно вкрай загрозлива.
Ситуація загострюється ще й тим, що хоча кандидатів на заміну Джонсона дуже багато, жоден із них наразі не зможе досягти абсолютної підтримки однопартійців.
Внутрішня боротьба набирає обертів паралельно зі скандалом, але наразі важко назвати навіть приблизних фаворитів.
Аналогічна ситуація, як не дивно, спостерігається і у лейбористів – слабка і багато в чому пасивна позиція Стармера в часи ковіду та відсутність оперативної реакції на вторгнення Росії в Україну вже зараз ставлять питання про його заміну у випадку початку “боротьби за престол”.
Таким чином на Джонсона тиснуть з двох сторін: він має піти у відставку, бо дійсно напартачив. Але він не може піти у відставку, бо ситуація і без цього вкрай складна.
Тож як вийти із цієї заплутаної ситуації?
Можливі сценарії
Наразі існує декілька варіантів – і більшість із них не дуже оптимістичні для Джонсона.
Варіант 1. Відставка за власним бажанням.
Загалом такий варіант випливає з Міністерського кодексу поведінки – напівофіційного документа, який регулює поведінку прем’єрів та міністерських службовців на всі випадки життя.
В одному з пунктів йдеться про те, що будь-яка підозра щодо того, що міністр міг порушити закон, ще до початку офіційного розслідування має викликати його відставку за власним бажанням.
Наразі вже прийнято рішення про штраф, який Джонсон має сплатити.
Нібито дрібниця, але штраф – це вже наявність правопорушення та розслідування.
Варіант 2. Вотум недовіри від консерваторів.
Колеги Джонсона по партії цілком можуть набрати ці залишкові 20-30 листів, які запустять вотум недовіри.
А якщо хоча б 20% консерваторів будуть готові просто взяти участь у голосуванні, це вже дасть лейбористам суттєві шанси – у союзі з лібдемами, зеленими та шотландськими націоналістами – набрати голосів для повалення Джонсона.
Варіант 3. Скандал зійде нанівець.
Останній тиждень ми бачимо розгортання саме цього сценарію. Джонсон заплатив штраф, вибачився і мовчить.
Опозиція насуплено критикує, але сильно не виступає. Всі зациклені на тому, як зупинити Росію, а Джонсон все більше “черчиллюється”.
Чи стане це адекватним виходом із кризи? Як мінімум, допоки Росія продовжує наступ. Далі на нас чекає продовження цього захопливого серіалу (рука не повернулася назвати це ситкомом, хоча дійсно буває вкрай комічно).
* * * * *
Наостанок – кілька слів про “український вимір” британського скандалу.
Значення британської допомоги у здатності Україні до спротиву агресору складно переоцінити. І значну роль у цьому відіграє лідерська позиція Бориса Джонсона.
Та чи призведе заміна на посаді прем’єра до змін у політиці Лондона? Ймовірно, ні.
Нинішній курс щодо покарання Росії підтримують і правляча більшість, і опозиція.
Щоправда, будь-яка зміна лідера веде тимчасове погіршення управління – а це для України в нинішніх умовах вкрай небажано.
Проте найгірший сценарій для України – подальше розгортання скандалу, через що уряд має більше турбуватися про внутрішні проблеми, аніж про спротив Путіну.
Сподіваємося, цей варіант омине нашого союзника.
Автор: Олександр Краєв,
експерт Ради зовнішньої політики “Українська призма”
