Союзник, якого боїться Путін: як Китай може допомогти стримати агресію РФ

Як Китай може вплинути на РФ, допомігши деескалації конфлікту?

Це питання додатково актуалізувалося після реакції МЗС Китаю на ядерні погрози Владіміра Путіна.

За словами речника китайського міністерства, “всі сторони повинні зберігати спокій, виявляти стриманість і уникати подальшої ескалації”.

Звичайно, що така заява може бути порожньою формальністю. Проте безумовно інше: Китай, залежність РФ від якого стає все більшою, має вагомий вплив на Кремль.

І Київ разом із Заходом мусять цим скористатися.

Співпраця без ілюзій

Позиція Китаю щодо конфлікту між Україною та Росією була неоднозначною і до початку повномасштабної війни.

З одного боку, КНР визнає Україну в її міжнародно визнаних кордонах, а на двосторонніх заходах висловлює слова підтримки суверенітету та територіальної цілісності України.

Проте з іншого – послідовно голосує проти українських резолюцій в Генасамблеї ООН, публічно не засуджує агресивні дії Росії проти України та посилює стратегічне партнерство з Москвою.

Ця лінія не змінилася і після 24 лютого.

Пекін закликав до стриманості, але одночасно відмовився назвати російську агресію війною, а на додачу заявив, що це “питання має інше дуже складне історичне підґрунтя, яке триває донині”. Крім цього, Китай повторив російські тези про необхідність поваги до “раціональних” безпекових занепокоєнь РФ та про засудження “розширення НАТО на Схід”. Під час голосування в Радбезі та ГА ООН щодо вторгнення Росії в Україну Китай утримався від голосування, зазначивши, що резолюції не враховують “принцип неподільності безпеки” та “історію і складність кризи”.

В Пекіні такий підхід вважають відносно збалансованим та рівновіддаленим: Китай, з одного боку, формально зберігає імідж країни з пріоритетом міжнародного права та підтримує конструктивні відносини з Україною як важливим постачальником сільськогосподарської продукції; а з іншого – зберігає дружні та прогнозовані відносини з Росією, які важливі для КНР в умовах протистояння з США та для отримання енергоресурсів.

Досі в Україні китайська позиція сприймається, хоч і не з захопленням, проте загалом спокійно.

Адже Китай прямо не сприяє російській агресії проти України; його зв’язки з Росією не спрямовані на посилення бойового потенціалу ЗС РФ; економічні відносини Китаю з Росією мало чим відрізнялися від аналогічних відносин Заходу з Росією; а китайський ринок забезпечує 15% експорту для української економіки і має тенденцію до зростання.

Водночас занепокоєння на китайському напрямку нещодавно почали викликати два аспекти: перший – можливість створення військового альянсу між Росією та Китаєм; другий – нещодавня Спільна заява обох країн, в якій в т.ч. підтримуються “раціональні занепокоєння Росії” та засуджується “розширення НАТО на Схід”.

Стосовно альянсу: Китай та Росія заявили, що не планують створювати військовий союз, і, враховуючи небажання Китаю накладати обмеження на свою зовнішню політику, такий сценарій на сьогодні є малоймовірним.

Стосовно зазначених тез у спільній заяві: вони однозначно є негативними для України, проте документ радше сприймається як протокольний та без практичних наслідків для нашої держави.

“Червоні лінії” для Пекіна

Водночас початок війни поступово виводить Китай із зони комфорту та ставить в незручне становище.

По-перше, незважаючи на численні російсько-китайські запевнення в дружбі та в готовності “спільно будувати мир”, ключовим пріоритетом китайської зовнішньої політики є розвиток відносин із Заходом, який дає колосальний ринок та доступ до передових технологій.

Це видно в тому числі з виступу міністра закордонних справ Китаю Ван Ї під час 58-ї Мюнхенської конференції з безпеки. Незважаючи на те, що більшість ЗМІ процитували лише його слова про підтримку України, зазначена цитата була вимушеною відповіддю на запитання із зали, в той час як у виступі дипломата не було жодного слова ані про Україну, ані про російсько-китайське партнерство.

Натомість очільник МЗС Китаю був зосереджений на глобалізації, перспективності win-win співробітництва, визначних досягненнях Китаю в світовому мирі і розвитку, необхідності дотримання норм міжнародного права та перспективності розвитку відносин Китаю з ЄС.

Ці тези дозволяють зробити висновок про пріоритетність відносин із Заходом, а відсутність згадок про Україну чи Росію – про побоювання порушувати незручну для Китаю тему.

По-друге, визнання “незалежності” т.зв. “ЛДНР”, війна РФ проти України, безумовно, є грубими порушеннями міжнародного права. Оскільки Китай позиціонує себе як країна, для якої міжнародне право є ключовим фактором, останні дії Росії створили дилему для китайської дипломатії щодо того, яким чином на це реагувати.

Жорстко засудити дії Росії Китай не може, підтримати – також.

Тому позиція поки що залишається неконкретною та універсальною.

На майже десять запитань стосовно України, агресивних дій Росії, можливої підтримки Китаєм Росії у разі застосування санкцій, представник МЗС КНР Ван Веньбінь давав практично єдину відповідь: “Китай закликає сторони проявити стриманість та врегулювати розбіжності шляхом переговорів”.

По-третє, оскільки Китай в умовах стратегічної конкуренції з США цінує відносини з Москвою, він не буде відкрито протистояти діям Росії, намагатиметься не втручатися або робитиме загальні та розпливчасті заяви.

Однак відсутність чіткої позиції Китаю все більше сприймається як проросійська позиція, в тому числі те, що КНР фактично підтримує порушення міжнародного права та воєнні злочини путінського режиму.

Це значно погіршує імідж Китаю в світі і дає набагато більше підстав для критики, в тому числі в Європі, відносини з якою для Китаю є пріоритетними.

Зрештою, нинішня агресія Росії залишає небагато можливостей для дипломатичних переговорів.

Тож якщо Китай хоче зберегти свої позиції в Європі, то він має дистанціюватися від Росії.

План дій для Києва

Загалом, можна констатувати, що Китай не зацікавлений у значній ескалації конфлікту, і хоча відносини з Москвою для нього важливіші ніж з Києвом, дії Китаю вже викликають значну критику у світі.

Враховуючи небажання КНР погіршувати свій міжнародний імідж, існує хоч і не значна, але можливість змінити його позицію.

Для цього необхідно:

По-перше, на дипломатичному, експертному та медіа рівнях чітко артикулювати, що агресивна політика Росії проти України відіграє вкрай негативну роль для Китаю та прямо підриватиме його економічні, політичні та іміджеві позиції.

Навіть більше, в експертних колах та міжнародних ЗМІ має закріпитися чітка теза, що теперішня позиція Китаю сприймається як відверто проросійська та спростовує усі заяви Китаю про підтримку міжнародного права. А своєю мовчазною нейтральністю Китай фактично демонструє підтримку вбивства людей та бомбардування українських міст.

У разі продовження теперішньої лінії позиції Китаю в ЄС та й в усьому світі будуть суттєво підірвані, що заважатиме співпраці КНР та Євросоюзу на довгі роки.

Крім цього,

Росія намагатиметься ще глибше втягнути Китай у конфронтацію із Заходом на своєму боці. Проте це є контрпродуктивним для Пекіна.

Китай намагається підтримувати конструктивні та дружні відносини із Заходом. Для цього він протягом багатьох років активно просуває тези про “спільноту єдиної долі”, “необхідність використання переваг глобалізації” тощо. У цьому аспекті ідеологеми Китаю можуть стати підґрунтям для його практичних дій.

По-друге, потрібно чітко артикулювати на міжнародних та експертних майданчиках, що Китай має можливості та повинен вплинути на Росію, змусивши її піти на деескалацію.

В іншому випадку частина відповідальності автоматично ляже і на Китай, оскільки його мовчазна згода є одним із факторів, який підтримує Москву в реалізації воєнного сценарію.

Для цього потрібно активніше ставити незручні запитання китайській стороні та змусити її таким чином до дуже чіткої підтримки норм міжнародного права, переговорів та діалогу, в підтримці яких Китай постійно запевнює. В ідеальному варіанті Китай має чітко визнати, що засуджує війну Росії проти України, що дії Путіна є злочином, і ввести власні санкції проти Росії.

Незважаючи на те, що Китай негативно ставиться до санкційних заходів та активно критикує їх, за оцінками, отриманими від багатьох провідних експертів по КНР, Пекін буде дотримуватися санкційного режиму стосовно РФ. Тим паче, що він є безпрецедентним.

Це дозволить Китаю зберегти економічні відносини із західними компаніями та запобігти потраплянню китайських компаній під обмеження.

У цьому аспекті слід наголошувати на тому, що антиросійські санкції, які також негативно відбиваються на Китаї, є наслідком деструктивної політики Росії, зміна якої була б вигідною і Китаю.

І нарешті, враховуючи залежність Китаю від постачань української продукції сільського господарства, слід наголошувати на тому, що у разі продовження воєнних дій Китай їх втратить. А це дуже важливо для забезпечення продовольчої безпеки КНР.

Ідеальною була би заява США, які є одними з основних постачальників зерна до Китаю, що у разі припинення поставок з України заміни американськими, австралійськими, канадськими постачальниками не відбудеться.

Такий крок має збільшити мотивацію Китаю як до зміни позиції, так і до активнішого залучення до справ європейського регіону.

Голос Китаю є впливовим для РФ.

Тож необхідно актуалізувати мотивацію Пекіна виступити на боці міжнародного права.

Автор: Юрій Пойта,

керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону New Geopolitics Research Network