“Україна не просила війни”: матері полеглих американців розповіли, чому сини пішли на фронт

Двоє американців загинули під час штурму, а ще один поліг через два місяці. Його тіло довго не могли евакуювати.

Три американські матері розповіли історії про своїх синів, які полягли у боротьбі за Україну. Жінки кажуть, що Україні необхідна зброя для того, щоб продовжувати боротися, пише Newsweek.

“Ми не хотіли б, щоб історії наших дітей були забуті”, – каже Карла Веббер.

Жінка оплакує смерть свого сина. Ендрю Веббер загинув за Україну, хоч його дім за океаном –  у штаті Вашингтон (США).

Ендрю Веббер був серед американців, які вирушили в Україну, щоб з почуттям місії воювати проти армії Володимира Путіна. Тепер він серед тих, хто ніколи не повернеться.

“Україна не просила війни. На них здійснили напад не з їхньої вини. Це просто несправедливо, це не нормально, чути про дітей, які зникають безвісти, сім’ї, які знищуються”, – каже Террі Лоуренс, чий син Ленс був убитий разом з Веббером.

Обидва були старшими розвідниками 59-ї окремої мотопіхотної бригади. У липні 2023 року росіяни захопили їхні позиції. Воїни прикривали вогнем відступ побатимів.

“Ендрю був людиною, яка завжди робила правильні речі, навіть якщо це було дуже важко. Ми, мами, разом з іншими матерями в Україні. Я знаю про втрату та спустошення”, – сказала його мати.

Ендрю Веббер виріс у маленькому містечку Іст-Реймонд, що за дві години їзди на південь від Сіетла. Він любив книги і завжди цікавився військовими справами. У 2005 році він закінчив Військову академію США Вест-Пойнт, пройшов місії в Іраку і двічі в Афганістані. Після повернення він одружився, отримав ступінь доктора права і мріяв про комфортне майбутнє. Але потім Росія вторглася в Україну.

“Він сказав: “Я піду і перевірю, що там відбувається”. Таким був Енді. Я маю на увазі, що він просто бачив проблему, вирішував її, працював і не стояв осторонь. Він терпіти не міг несправедливості”, – сказала мати.

Ленс Лоуренс зі штату Огайо також любив щось лагодити. Він був кваліфікованим теслею та будівельником, але він також був ветераном морської піхоти, який знав, як поводитися з кулеметами та мінометами.

“Коли йому було 10 років, люди приходили в місто на авіашоу, і він дізнавався більше про літаки, всю їхню біографію, які в них боєприпаси, якщо вони брали участь у війні. І люди запитували: “Звідки ваш 10-річний син знає ці речі?” Просто він читав книжки та запам’ятовував всю цю інформацію”, – каже Террі Лоуренс.

За її словами, війну в Україні він сприймав як боротьбу з несправедливістю.

“Ми знаємо про ризики, і він теж, але для нього це того варте. Це краще, ніж сидіти вдома і шкодувати, що не відстоювали те, що правильно”, – сказала вона.

Ще один американський доброволець Джеріко Скай Магаллон загинув в іншій битві, але його мотиви були такими ж. Він прилетів до України за кілька днів після російського вторгнення.

“Він відчував, що повинен це зробити. Він сказав мені, що це все одно, що дивитися, як хулігани б’ють дитину на дитячому майданчику, і йому потрібно було піти. Тож він купив квиток, оформив паспорт, і я відвезла його в аеропорт”, – каже його мати Елісон Магаллон.

Джеріко Магаллон у березні 2022 року протягом тижня був волонтером у Благодійному фонді Сергія Притули. У Києві був небезпечний час.

“Ми всі були вражені цією людиною, яка пройшла шлях з Каліфорнії до нашого центру. Джеріко був дуже вмотивований і відкритий до будь-чого, де він може допомогти”, – сказала Марія Писаренко, прес-секретар фонду.

Невдовзі він поїхав на фронт. У Магаллона залишилося двійко маленьких дітей, один з яких народився після його смерті. Джеріко загинув під Бахмутом під час бою в лавах українського спецназу у вересні 2023 року.

“Американці, які воюють на полі бою в Україні, зробили дуже багато. Я б сказав, що це неоціненний внесок у використання західної зброї. Багато з них поділилися своїми знаннями з українськими солдатами, і ці знання поширюються по всіх військових частинах”, – сказав український офіцер ГУР під псевдонімом Влад К.

Офіцер додав, що іноземні добровольці на фронті є “такими собі зв’язковими, з’єднувальними механізмами, які допомагають покращити процес” покращення відносин між Україною та партнерами з НАТО.

Втім, минулого року допомога від США була заблокованою. На фронті назрівав дефіцит озброєння. Веббер сказала, що була шокована, почувши від свого сина про брак базового спорядження та боєприпасів для українських сил.

“Надайте Україні допомогу, зброю, все, що їм потрібно. Прямо зараз, сьогодні, зробіть це. Це правильно. Це може бути важко, але це правильно, і ми це робимо”, – сказала вона.

Україна не надає регулярних оновлень про те, скільки втрат вона зазнала на полі бою, в тому числі серед іноземних добровольців. Відповідно до законів воєнного часу, це секретна інформація. Одна волонтерська організація повідомила Newsweek, що допомогла приблизно 40 американським родинам у репатріації останків полеглих добровольців.

Ендрю Веббер і Ленс Лоуренс були разом у бою, коли їх наздогнали російські війська.

“Їхнє завдання – безпосередній контакт із ворогом, вони вистрибували зі своїх “Хаммерів” на позиції ворога, ліквідовували його, брали в полон. Втрата захисників під час штурму стала великою трагедією для бригади”, – розповів офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сергій Цехоцький.

Джеріко Магаллон поліш через два місяці. Чотири роки він служив офіцером військової поліції в армії США і пішов у спецназ української армії. Він служив 10 місяців, а потім зробив перерву, щоб приїхати побачити свого шестимісячного сина. Під час візиту його дружина завагітніла другою дитиною, яку він ніколи не побачив.

Джеріко Магаллон навчився говорити українською і сподівався повернутися після війни, щоб допомогти рятувати тварин. Він любив тварин, каже його мати.

Під час другої поїздки в Україну Магаллон допомагав навчати молодих солдатів. Він також взяв їх у бій під Бахмутом. Тіло Магаллона було знайдено через дев’ять місяців після його смерті.

Тепер його мати планує поїхати в Україну, щоб допомогти з волонтерською роботою та продовжити спадщину сина.

“Багато його історій були дуже трагічними і їх важко було почути, але він хотів, щоб світ знав, що відбувається насправді. Сумно те, що сьогодні ми не чуємо цих історій. Моє серце з Україною”, – сказала жінка.