Вас змусять виплачувати кредит, який ви не брали: шахраї захопили Україну, кричущий випадок

Київська пенсіонерка Валентина Палига змушена виплачувати кредит, який не брала

Незважаючи на те що жінка не розписувалася ні в яких договорах, її зобов’язали віддати кредитній спілці 120 тисяч гривень. Цікаво, що кредит оформлений не на Валентину, а на її далекого родича Віктора Герасименко, опікуном якого вона є. Віктор — інвалід дитинства. З причини прогресуючого психічного розладу його ще в 2012 році визнали недієздатним. Суд визнав, що Віктор не віддає звіту своїм діям, тому операцію, яку він нібито уклав з кредитною спілкою, визнали недійсною. Тим не менш пенсіонерку зобов’язали віддавати борг.

Як узяв кредит, Віктор пам’ятає смутно. Каже, сам ні в які кредитні спілки звертатися не збирався, поки не з’явився якийсь Анатолій.

“Про те, що до Віктора став приходити цей Анатолій, я не знала, — розповідає 69-річна Валентина Палигу. — Над Віктором оформила опіку в 2012 році. У Віктора з дитинства проблеми з психікою і розумовим розвитком. Він був співмешканцем моєї сестри, яка страждає таким же захворюванням. Сестра довгий час лежала в лікарні, про Віктора дбала його мати. Після її смерті залишився зовсім один. Віктор добрий і спокійний чоловік. Сам виходить на вулицю, може себе обслужити. Але, наприклад, купити продукти і щось приготувати вже не може. Живе Віктор сам, я постійно приходжу допомогти йому по господарству.

А одного разу він показав мені дивний документ. Це було рішення третейського суду, з якого випливало, що Віктор посів у кредитній спілці 120 тисяч гривень і тепер зобов’язаний повернути борг. З його плутаного розповіді зрозуміла, що за кілька місяців до цих подій Віктор познайомився з якимсь Анатолієм. Той підсів до нього на вулиці, завів розмову. З тих пір час від часу навідувався до Віктора додому. Очевидно, втирався в довіру. Потім він запропонував Віктору «трохи заробити».

Віктору важко говорити, він насилу формулює свої думки. Ось що він розповів:

“Анатолій мене запитав: «Хочеш заробити?» Я кажу: «Хто ж не хоче?» Тоді він подзвонив комусь з мобільного і сказав: «Ми під’їдемо». Я запитав куди. Але він нічого не розповів. «Там все вже домовлено», — сказав. Через якийсь час він зателефонував і сказав мені приїхати до заводу «Більшовик». Звідти ми з ним вже удвох поїхали на Севастопольську площу, де нас мав чекати людина, який нібито і запропонував підзаробити. Там нас чекав чоловік, але він з нами не поїхав. А Анатолій повіз мене в кафе… Ми там випили.

Коли ми виїжджали з кафе, я погано розумів, що відбувається. Анатолій потім куди мене привіз, і там мені дали підписати якісь папери. Я без окулярів нічого не бачив. Дівчина, яка давала мені папери, диктувала, що я повинен писати. Перед очима все пливло. Коли ми з Анатолієм звідти пішли, я спитав у нього, де ж заробіток. А він знову повів мене в кафе біля центрального автовокзалу, де ми знову випили”, – каже Віктор.

— Що відбувалося далі, він не пам’ятає, — продовжує Валентина Миколаївна. — Але спілкування з Анатолієм на цьому не закінчилося. Анатолій продовжував дзвонити, став його залякувати, щоб нікому не розповідав про кредитному союзі. А потім з’явилося рішення третейського суду, яке Віктор приніс мені.

Я, звичайно, була в шоці. Як Віктор міг взяти кредит? І головне питання: хто міг йому цей кредит дати? Навіть здорова людина з постійним місцем роботи далеко не завжди може одержати в банку позику: якщо банку здасться, що ти неплатоспроможний, отримаєш відмову. А тут 120 тисяч гривень без застави. А щоб зрозуміти, що Віктор хворий і не усвідомлює своїх дій, достатньо п’ять хвилин з ним поговорити. Тут все ясно і без медичних довідок. До того ж у нього не було оригіналів документів. Тим не менше з документів випливає, що кредитний союз видав йому 120 тисяч гривень. Віктор каже, що грошей в руках не тримав, а просто підписав папери. Я відразу звернулася в поліцію.

“Не можу ж я не виконувати рішення суду. Враховуючи суму боргу і розмір моєї пенсії, я, напевно, не розрахуюся до кінця життя. А в кредитній спілці на цьому не заспокоїлися. Незабаром прийшов ще один позов: в цей раз вони зажадали від мене… 260 тисяч гривень!

Тим часом у справі з’явився ще один потерпілий. Його звати Валерій, і його історія дуже схожа на історію Віктора Герасименко. В оповіданні Валерія фігурує той самий кредитний союз і той же загадковий Анатолій, який возив його на машині.

Те, що з ним відбувалося в кредитній спілці, Валерій пам’ятає смутно. Підозрює, що перед поїздкою йому щось підсипали: “Мені стало погано. Мені дали якісь документи, я підписав… Але грошей в руках не тримав — їх забрали ті, хто мене туди привіз.

“Друг сказав, що його маленькому племіннику терміново потрібно онкологічна операція, на яку потрібні гроші. Пообіцяв, що через півтора місяці сам поверне кредит, а я, мовляв, взагалі не повинен ні про що турбуватися. Ми з ним з тих пір ще не раз спілкувалися. Коли через півтора місяці я запитав, чи віддав він борг, він запевнив: «Звичайно ж, віддав! Якщо хочеш, сам передзвони в кредитний союз». Я подзвонив, мені сказали: «Ваш кредит погашено». З тих пір і жив собі спокійно. А через півроку на вулиці мене по імені озвався незнайомий чоловік: «Ти брав кредит?» «Коли брав, — кажу. — Але все давно погашено». «Нічого не погашено, — заявив незнайомець. — Ти взяв 110 тисяч гривень, а тепер повинен віддати півмільйона». Наступного разу якісь люди підстерегли мене біля будинку і заштовхали в машину. Почали душити, побили. Заявили, що я повинен кредитній спілці 520 тисяч гривень, і якщо добровільно не перепишу на них квартиру, у мене її відсудять. Так і сталося. З тих пір мені ніде жити“.

І Віктор, і Валерій описують Анатолія однаково. Їх справи об’єднали в одне провадження.Слідством встановлено, що вони стали жертвами шахрайства з боку однієї і тієї ж угруповання. Але тільки підозрюваних досі немає.

Справа не розслідується, і я змушена кожен місяць віддавати гроші за кредит, який не брала, — каже Валентина Палигу. — Кредитний союз продовжує працювати. Їх офіс, до речі, в 50 метрах від Голосіївського райвідділу поліції, де зараз лежить наша справа. Просто лежить і не розслідується. Швидше за все, метою злочинців була квартира Віктора. Побачили, що він живе один. В реєстрі нерухомого майна сказано, що квартира належить йому. Шахраї не могли знати, що Віктор недієздатний, що над ним оформлена опіка.