Застрелили в спину та підпалили: у Ворзелі росіяни вбили сина відомого гомеопата Тетяни Попової

Містечко Ворзель неподалік від Бучі під Києвом також сильно постраждало від російських загарбників. Люди сиділи у підвалах, голодували, їх убивали, грабували, ґвалтували. Серед загиблих від рук росіян виявився і 53-річний лікар-гомеопат із відомої родини медиків Володимир Попов.

Його мама Тетяна Попова відома в Києві лікарка, засновниця центру гомеопатії та першої гомеопатичної аптеки. Вона також померла під час війни в окупованому сусідньому Ірпені.

В Ірпені померла Тетяна Попова

Про смерть Володимира Попова повідомив його брат Дем’ян Попов. Обидва вони, а також їхній третій брат Антон – із сім’ї лікарів-гомеопатів, які заснували школу гомеопатичної медицини в Києві.

Їхня мама Тетяна Попова, якій було 92 роки, померла якраз тоді, коли вже почалася війна з Росією, 10 березня. Як написав Дем’ян Попов, він залишився з нею в Ірпені, оскільки мама була у тяжкому стані, виїхати вони не могли.

Після 3 березня в Ірпені зникла електрика, потім вода, газ та зв’язок. Завдяки тому, що в будинку були піч та камін, а на подвір’ї свердловина, вони могли відносно нормально існувати, грітися, готувати їжу. Проте зв’язку з братами Дем’ян не мав.

10 березня мама померла і Дем’ян Попов був змушений поховати її на подвір’ї будинку, оскільки в Ірпені стояли російські загарбники, які вбивали мирних людей. “Поховати маму на цвинтарі не вийшло. До того ж ще треба було чекати, оскільки земля була мерзла, щоб викопати могилу. Але маму поховали на подвір’ї нашого будинку”, – каже Дем’ян Попов.

Тільки після 1 квітня, коли ЗСУ звільнили Ворзель від окупантів, Дем’ян зміг потрапити до будинку брата Володимира.

“Сьогодні я був у Ворзелі. У будинку брата Володимира Попова. Він з початку березня не виходив на зв’язок. Його вбили пострілом у спину у власному будинку. Тіло облили бензином та підпалили”, – написав Дем’ян Попов.

Як розповіли йому сусіди, востаннє живим Володимира бачили 2 чи 3 березня. “За словами сусідів, сюди зайшла нова російська частина і нібито вони мали наказ зачистити територію. Цим людям сказали, щоб вони тихо сиділи в підвалі і не висовувалися. Так вони залишилися живі.

Чому вони вбили мого брата, я не розумію. Він був абсолютно тихий і мирний чоловік, жодної зброї у нього не було. У будинку валялися документи, паспорт, диплом лікаря, військовий квиток. Ще був порожній гаманець. Навіщо вони його вбили та ще облили бензином? Зв’язку з ним не було з 28 лютого. Я ще сподівався, що він живий, тому що в телефоні було видно, що він з’являється у мережі. Але згодом стало зрозуміло, що це не він. Хтось ще місяць користувався його телефоном”, – розповідає Дем’ян.

Потрапити на територію Ворзеля зараз практично неможливо, йде розмінування. Але Дем’яну вдалося якось туди пройти, бо один із сусідів сказав, що у будинку лежить тіло. Він упізнав брата, але поки що навіть не може його забрати, щоб поховати.

У центрі Ворзеля шість могил

53-річний Володимир Попов був також лікарем-гомеопатом, послідовником сімейних традицій. Його дід ще з 1935 року захопився нетрадиційною медициною, цю професію обрала для себе і мама Тетяна Попова, а потім її сини.

Тетяна Попова організувала у Києві першу гомеопатичну поліклініку, а потім центр гомеопатії. У Києві їхня відома аптека розташована на вул. Гарматній.

У Ворзелі Володимир оселився зовсім недавно. Він збудував там будинок, щоправда, ще не встиг обзавестися меблями.

Сам Ворзель досі не може оговтатись після місяця окупації. Тут ще нема електрики, газу, води, тепла, люди змушені спати одягненими. Жителі розповідають про те, що діялося в них у ці страшні дні.

“У нас у центрі є сквер, зараз там шість могил, у яких спочивають убиті місцеві жителі. Їх легко знайти по хрестах. Є могили у дворах будинків. Це якщо орки давали дозвіл, щоб поховати вбитих”, – зітхає місцевий житель Євген.

Розповідають, що росіяни вбивали мешканців просто так. “Зі СПА-центру вийшов чоловік, хотів подивитися на Варшавку, що там відбувається, так його застрелив снайпер. Один розповідав, що до сусідів у ворота стукали загарбники, ті не відчиняли. Так вони зламали ворота, вбили одну людину, а потім і другу в домі. А сусідові їхньому пощастило. Вони зайшли до його дому, а він був з бородою, у хаті троє дітей. Вони запитали: “Ти батюшка?” Він не розгубився, каже: “Так. Вони його не чіпали”, – продовжує Євген.

Жителька Ворзеля розповідає, що рашисти брали в полон і молоденьких дівчаток, ґвалтували їх. Розстрілювали підлітків, жінок. “Багато хто весь цей час сидів у підвалах і навіть боявся вийти по воду або їжу, тому що їх могли відразу ж застрелити. Якщо військові зустрінуть тебе на вулиці, і ти відразу не піднімеш руки вгору, то тебе вбивали”, – каже місцева мешканка Валентина.

Декому вдавалося вирватись із захопленого містечка, іноді організовували евакуацію на приватних автомобілях, допомагали волонтери, які привозили до Ворзеля продукти. Але в цілому життя під російською окупацією було таким самим, як і в сусідній Бучі.