Зеленський хоче гарантій після запуску “Північного потоку-2”: що пропонують і чим ризикує Україна

Президент України Володимир Зеленський заявив журналістам, що хоче бачити гарантії на 10-15 років стабільного транзиту газу через Україну в разі початку роботи “Північного потоку-2“. Напередодні під час спільного брифінгу на словах підтримала Зеленського і канцлерка Німеччини Ангела Меркель, яка підкреслила, що Україна й далі має залишатися транзитером газу.

Про гарантії нашого транзиту переговори тривають давно, але партнери обмежуються лише абстрактними публічними заявами. Якими повинні бути ці гарантії і чи зможемо ми взагалі на них розраховувати – з’ясовував OBOZREVATEL.

Що пропонують Україні?

Як повідомляє німецьке видання Spiegel з посиланням на власні джерела, уряд Німеччини вже розробив кілька варіантів компенсації для України, якщо вона втратить роль транзитера в разі запуску “Північного потоку-2”.

Зокрема, це:

• допомога в будівництві “зелених” електростанцій і збуті цієї електроенергії;
• інвестиції в модернізацію нашої ГТС;
• співпраця у сфері досліджень водню.

Але ці пропозиції – не рівноцінні транзиту. Прибуток від транзиту ми втрачаємо вже зараз, а відшкодування пропонують лише у віддаленій перспективі, зазначає керівник програм аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович:

“Кажуть про водневу енергетику, інші речі. Але вони ще в західних економіках не стали промисловими технологіями, які показували б свою прибутковість і були масштабовані. Це великі промислові проєкти, але пілотні”.

“Поки рано говорити, що вже в наступному році ми можемо отримати великий комерційний водневий проєкт. Це питання розвитку технологій у найближчі 5-10 років”, – говорить Ніцович.

Якими повинні бути гарантії?

Базисом для гарантій транзиту через Україну могло б стати виконання європейською стороною Третього енергетичного пакета директив і регламентів ЄС, який обмежує монополію на ринках газу та електрики. Згідно з ним, такі монополісти, як “Газпром” можуть використовувати лише 50% потужності кожного з каналів постачання газу в Європу. Решта 50% повинні бути зарезервовані для інших постачальників. Якби ця директива виконувалася, транзит нашої ГТС не тільки б зберігся, але міг би і подвоїтися відносно тих показників, що є зараз.

Але цей пакет не замінює собою договору, в якому повинні бути прописані гарантії транзиту для України. Укладати такі договори напряму з Росією – ризиковано. Необхідна третя сторона як гарант.

“Це повинна бути якась зафіксована домовленість, – стверджує Ніцович, – як у 2014-2015 роках були домовленості про постачання російського газу за умовами, які відрізнялися від умов контракту 2009-го року – так звані зимовий і літній “пакети”. Це була багатостороння домовленість, де був активно залучений ЄС”.

Експерт з питань енергетики, президент Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайло Гончар пропонує низку чітких умов, які могла б прописати Україна в такому договорі, щоб убезпечити себе від втрат:

• обсяги транзиту мають бути встановлені не менші, ніж зараз – 40 млрд кубометрів на рік;
• гарантії об’ємів транзиту повинні бути встановлені на 50 років. Саме такий життєвий цикл передбачають для “Північного потоку-2”;
• у разі неможливості або небажання російської сторони використовувати українську ГТС в позначених обсягах, вона повинна забезпечити доступ до транспортування через Україну газу з Центральної Азії;
• якщо ж Росія не виконуватиме умови, викладені вище, або ж взагалі перешкоджатиме транзиту через Україну, то німецька або європейська сторона протягом визначеного циклу повинна виплачувати українській стороні відповідні компенсації. За нинішнім обсягом транзиту – це не менше 1,5 млрд дол на рік, плюс ті непрямі витрати, яких зазнає Україна в разі припинення транзитної функції ГТС.

“Такі механізми гарантій, де була б зафіксована відповідальність німецької сторони, де були б прописані обсяги й суми, гіпотетично могли б працювати”, – підсумував Гончар. Але погоджуватися на такі гарантії партнери не поспішають.

Директор спеціальних проєктів науково-технічного центру “Психея” Геннадій Рябцев пропонує і інший варіант гарантій – ввести до складу власників нашої ГТС іноземців: американців, німців чи французів. По-перше, вони будуть зацікавлені в транзиті, по-друге сама ГТС буде під своєрідним “захистом”.

“Якщо вони будуть серед власників, будь-яка диверсія, будь-який рух на магістральному трубопроводі буде диверсією проти Німеччини, Франції чи США, буде загрожувати бізнесу країн, які є учасниками цього проєкту”, – підкреслює Рябцев.

Чи зможемо ми реально отримати гарантії об’ємів транзиту?

У можливість отримання Україною реальних гарантій збереження транзиту від партнерів експерти вірять мало. “До основного гаранта, Росії, довіри немає жодної, – каже Гончар. – Щоб вони не обіцяли і не говорили, таким гарантіям ми довіряти не можемо. Інший гарант, Німеччина, також особливої довіри не викликає. Адже розмови про гарантії ведуть давно, але без будь-яких конкретних цифр і механізмів. Якби не американські санкції проти “Північного потоку-2″, ці гарантії були б гірші, ніж у Будапештському меморандумі”.

Зі свого боку Рябцев підкреслює, що проєкт “Північний потік-2” – приватний. У нього не вкладені гроші ні з бюджету ЄС, ні з бюджету будь-якої країни Союзу, тому і нічого гарантувати нам вони не можуть.

Які ризики?

На думку Ніцович, навіть у разі отримання гарантій на папері, це не дає нам впевненості в тому, що вони будуть збережені. Адже Росія для досягнення політичних цілей (у цьому випадку – позбавлення України транзиту), може йти на кроки, які виходять за рамки закону.

“Навіть у разі гарантій ми не можемо уникнути таких сценаріїв, як у Туркменістані, коли раптово вибухали газопроводи і під виглядом форс-мажору припинялися постачання. Від такого сценарію ніхто не застрахований”, – говорить експерт.

Водночас Рябцев таку ймовірність заперечує і впевнений, що російській стороні необхідна наявність газової труби в Україні:

“Це потрібно і Росії, і країнам ЄС. Уявіть собі, йде техобслуговування “Північного потоку-1”, “Північного потоку-2”, “Ямал – Західна Європа”, або “Турецького потоку”, а газ все одно потрібно пускати. Через що його пускати? Не цистернами ж возити. Потрібна труба, що працює. І Україна надаватиме таку можливість”.

Хай там як, незважаючи на всі домовленості, найкращою гарантією збереження транзиту для України буде припинення будівництва “Північного потоку-2”. Це дало б нам упевненість у тому, що наші послуги з транзиту, які ми надаємо всім гравцям на рівних ринкових умовах, матимуть попит і далі тією ж мірою, як і раніше. Уже зараз зрозуміло, що президент РФ Володимир Путін практично зміг домогтися завершення свого головного проєкту багатьох років – трубопроводу, який позбавить Росію залежності від української ГТС.