Судячи з численних спілкувань рідних мобілізованих у відкритих спільнотах, у більшості випадків примусово відправлені на війну чоловіки були єдиними, хто заробляв гроші та годував сім’ю. З їх відправленням на фронт “на захист батьківщини” жінки та діти залишилися без засобів для існування.



Оскільки ж за 8 років існування “республік” економічна ситуація на непідконтрольних Києву територій була вкрай нестабільною, ніяких заощаджень переважна більшість місцевих жителів не робила. Тому деякі родини мобілізованих у прямому сенсі не можуть навіть купити продукти для дітей.

Шанси не повернутись із війни майже стовідсоткові

  • Впродовж понад двох місяців активних бойових дій дружини та матері мобілізованих зрозуміли, наскільки великих втрат зазнають їхні підрозділи. Судячи зі спільнот у телеграмі, за 70 діб на війні з Україною загинуло щонайменше 5 тисяч мобілізованих. Точну кількість не знає ніхто.
  • Річ у тому, що перед відправленням на передову у жителів Донбасу відбирають документи та будь-що, за чим можна ідентифікувати людину. Тіла загиблих мобілізованих залишаються на полях бою або знищуються у печах ДМЗ.
  • В “омбудсменів”, “воєнкомів” чи командирів загонів мобілізованих, а також в “адміністрації” квазіреспублік ніяких відповідей про долю примусово відправлених на війну жінки добитися не можуть.
  • “Посадовці” недореспублік лише розповідають про “рішення командування”, “війну з бандерівцями” та заспокоюють тим, що “все швидко закінчиться”. При цьому всі розуміють, що найближчим часом ніякого закінчення бойових дій не буде, а шансів на те, що мобілізовані повернуться додому хоча б пораненими, майже немає. Оскільки росіяни женуть непідготовлених чоловіків на вірну смерть, а після поранення, якщо воно не було вкрай важким, швидко відправляють у бій знову.
  • Фактично Пушилін, Пасічник та їх командування ухвалили рішення не повертати нікого з місць бойових дій. Навіть попри отримання тисяч відповідних звернень від рідних мобілізованих.
  • Дружини та матері жителів та званих “ДНР” та “ЛНР” на початку війни намагалися провести мітинг проти мобілізації, але “влада” швиденько “обстріляла Донецьк “Точкою У”, після чого проведення якихось акцій відклалося.

Кадирівці бояться карати, якщо відмови серед мобілізованих дуже масові

Ті чоловіки, яким вдається хоча б раз на тиждень вийти на зв’язок з родиною, розповідають, що їх взагалі не годують. Ані на Донбасі, ані на Миколаївщині, де також воює багато мобілізованих. Аби хоч якось здобути собі їжу, їм іноді доводиться в прямому сенсі шукати її у смітниках. Часом мобілізовані доїдають залишки сухпайків, які викидають кадрові військовослужбовці ЗС Росії після сніданку, обіду чи вечері.

Ніякого спорядження для захисту мобілізованим не дають, а тих, хто відмовляється йти у бій, подекуди розстрілюють кадирівці. Втім, якщо мобілізовані висловлюють своє небажання воювати справді масово, їх можуть перекинути в якесь інше місце без завдань йти на штурм укріплених позицій ЗСУ.




Так, коли на одній з ділянок фронту безпосередньо перед боєм вже озброєні мобілізовані заявили командуванню, що на штурм не підуть, офіцери не змогли з ними нічого зробити. Розстрільна група кадирівців, яка складалася з трьох осіб та прибула на виклик щодо бунту, лише подивилася на роту з понад 160 мобілізованих, після чого найманці ватажка Чечні поїхали.

Єдиний спосіб витягти своїх чоловіків – бунт

Жінки з Донбасу, яких непокоїть доля мобілізованих чоловіків, постійно обговорюють варіанти власних дій, але насправді єдиним способом хоч якось вплинути на ситуацію може бути лише масштабний бунт. Так чи інакше, якщо жінки насправді масово вийдуть на вулиці, наприклад, Донецька, всіх їх не розстрілюватимуть та не затримуватимуть.

Крім того, матерів та дружин мобілізованих неабияк злить той факт, що в Донецьку є чимало наближених до “влади” підприємців, які уникли мобілізації. За хабарі від 5 до 10 тисяч доларів сотні тих, хто мав можливість заплатити, “офіційно” влаштувалися до армії та навіть отримують зарплату, хоча насправді продовжують мирно жити. Виявляється, у той час, коли шахти та заводи закриваються назавжди через брак робітників, коли збіднілі родини залишаються без годувальників, багатії продовжують насолоджуватися життям.

Також від мобілізації страждають і ті, кого вона напряму не торкнулася. Наприклад, у Єнакієвому лише з 25 до 27 лютого з закладів медицини примусово мобілізували лікаря-травматолога, онколога, хірурга та стоматолога. Їх змусили відправитися на фронт у ролі медиків, тоді як у місто залишилися без вузьких спеціалістів. Подібна ситуація спостерігається у кожному місті створених Росією квазіреспублік.

Крім того, з кожним днем війни ситуація погіршувалася, оскільки окупанти забирали взагалі всіх, нехтуючи так званим “бронюванням”, інвалідністю та хворобами людей. Через це у деяких школах взагалі не проводять уроків фізики, адже вчителі на війні, а замінити їх немає ким.