“Сидів на схилі з GPS в руках”: З’явилися шокуючі подробиці трагедії з туристами в Карпатах

Подруга одного з загиблих відтворила той страшний день у всіх деталях.

Стали відомі подробиці трагедії, яка біля підніжжя гори Піп Іван Чорногірський 22 лютого відібрала життя двох підкорювачів вершини – 26-річного Романа Беркещука і 60-річного Павла Вінтонюка з Коломиї на Івано-Франківщині.

Деталями останньої для двох чоловіків подорожі на власній сторінці у Facebook поділилася Романова подруга Лілія Ткачук, пише Главком.

«В світлу пам‘ять про нашого Світлячка, який тепер світить для нас з Небес, – розповідь Лілія розпочала з присвяти. – Мені дуже важко писати ці слова, а ще важче було дізнаватись ту інформацію, яку я тут опишу. Це буде останній пост про відтворення п‘ятничного дня, який став фатальним для Романа Беркещука і пана Павла. Я обіцяла, що розповім всі деталі тієї жахливої втрати, у яку ми досі не можемо повірити. Отже, щоб не було спекуляцій, бруду і чорних прогалин, розписую той день в хронології зі слів хлопців, які вижили, і зі слів рятувальників.

Група з восьми туристів почала підйом о 12:30. Погода була сприятливою і нічого не віщувало біди. На «Веснарці» туристи зупинились, поїли, хто вважав за потрібне – переодягнувся, і вирушили далі. Як писала раніше, маршрут справді зареєстрованим не був. Але ця реєстрація – це формальність, вона нічого не вирішує насправді. Між хлопцями і рятувальниками була негласна домовленість про проведення спільних навчань на вершині Піп Іван, так як серед них були друзі Ромчика і інших хлопців.

Уже коли група вийшла з зони лісу, назустріч їм прийшли друг-рятувальник і волонтер, тобто всього їх стало десятеро. У складі команди було дві дівчини, всі інші – хлопці. Павло Вінтонюк завжди йшов стабільно повільно, тобто замикав групу, був останнім. Група спеціально не розділялась, але вийшло так, що частина мала швидший темп, а частина йшла разом з Павлом. В першій п‘ятірці були дві дівчини, один хлопець, друг-рятувальник і волонтер. Відрив між ними був 150-200 метрів.

Лілія Ткачук: фото з останнього походу на Піп Іван. Тут наглядно видно погоду, хто як був одягнений, те, що група дорогою зупинялась і як була одягнена… Це щоб без спекуляцій

Так звана «перша група» дісталась до обсерваторії ще за більш-менш сприятливих умов. Інші мали б дійти протягом п’яти хвилин. Але не дійшли… Раптово змінилася погода. Десь через 10-15 хвилин рятувальники вирушили назустріч хлопцям… «За 700 метрів до вершини почалося справжнє «пекло» – так цю погоду описують хлопці, які вижили. Шквальний вітер просто збивав з ніг. Назад до зони лісу було 2,8 км, тому єдиним правильним рішенням було рухатися вперед, бо якби група повернулася назад, то не вижив би ніхто.

Першого покинули сили Павла, хлопці по черзі допомагали йому йти, але всім було важко, всі були виснажені. Коли прийшли рятувальники, то вирішили, що першому потрібно надавати допомогу Павлу, так як його стан був найважчий. Він самостійно пересуватися яже не міг. Друг-рятувальник залишився з Павлом, а інший повернувся в обсерваторію за ак’єю (спеціальні сани для евакуації постраждалих) для того, щоб транспортувати Павла. Всі інші учасники пересувались самостійно.

На той момент на посту було 3 рятувальники, волонтер і група туристів з Києва, які піднялися на гору раніше за наших хлопців. По рації один з рятувальників передав, щоб вигнали снігохід. Вони його розташували десь за 100 метрів від вершини і включили світло, щоб хлопці йшли на нього. Але коли хлопці дійшли/доповзли до світла, то наш Ромчик прийняв рішення і повернувся назад до Павла та рятувальника (останній був його другом). Він вирішив, що має їм допомогти. Він повернувся десь 300 метрів назад…

Разом з рятувальником вони чекали на допомогу, але погода дуже погіршувалася. Павло втратив свідомість і хлопці прийняли рішення залишити його і рухатися вгору. Хлопців зривав і кидав вітер, відривав від землі. Рятувальник з Ромчиком намагалися повзти, вони були знесилені, а ще повзли без орієнтиру. Рятувальнику вдалося доповзти до снігохода, де йому волонтери допомогли дістатися обсерваторії. І тільки тоді він сказав, що там ще залишився Ромчик.

Ніхто з групи не знав, що він повернувся назад і думали, що один з перших дістався обсерваторії. Рятувальники з волонтерами вирушили на пошуки Ромчика, надворі уже було темно. Шукали його протягом 20-ти хвилин, він був за 350 метрів від вершини. Сидів на схилі з GPS в руках і втрачав свідомість. Транспортування зайняло 40 хвилин. У цей період наш Світлячок і помер…

Чому Роман повернувся і що ним керувало у цей момент?

Розповім. Рік тому, приблизно той же період Роман з друзями підіймався на гору Хом’як. І коли вони сходили з гори, зустріли чоловіка напідпитку, який у сутінках підіймався на гору. Тоді Роман тільки на словах попередив туриста, що небезпечно без ліхтарика і спецодягу в таку пору доби підійматися. Але чоловік відмахнувся і продовжив похід. Наступного дня Ромчик дізнався, що цей чоловік таки замерз у горах…

Цей випадок, як не крути, але таки сидів у Ромчиковій совісті. Він думав, що міг врятувати тоді життя людині, але не зробив цього… Ніхто не знає напевно, що було в Ромчика у голові у той час, але ж згадуючи цей факт, можна зробити припущення, що це напевно вплинуло на його рішення повернутися до Павла з рятувальником. Роман був досвідченим альпіністом, тому усвідомлював усю небезпеку і ризики… Це був його вибір і ми повинні його поважати. Він вчинив по совісті, зробив як справжній герой і християнин!

Ромчик був всього в 100 метрах від вершини і повернувся назад. Повернувся допомогти… Наш милий хлопчику, спочивай з миром, а ми в свою чергу обіцяємо продовжувати тут твої справи і жити з світлою пам‘яттю про тебе в наших серцях.