З’явилися заборонені фото витверезників СРСР, на які важко дивитися без жаху
Система радянських витверезників – спірна і неоднозначна тема. З одного боку п’яницям, які валялися на вулицях (часто взимку), не давали померти, а з іншого – для виконання плану міліція часто хапала людей з легким сп’янінням прямо на вулицях. У витверезниках людей били, і звичайно ж повідомляли за місцем роботи, додаючи людині ганебне клеймо.
Кадри з радянських витверезників опублікував блогер Максим Мирович на сторінці LiveJournal. Звичайно ж ці фото не ставали надбанням офіційної преси, так як видовище, відверто кажучи, не найприємніше.
Але факт залишається фактом – в СРСР пияцтво було, процвітало, а боролися з ним часом жорсткими методами.
Звідки взялися витверезники
У Російській імперії перший заклад такого типу з’явився ще в 1902 році в Тулі. Тоді це місце назвали “Притулком для сп’янілих”, а в штаті був спеціальний фельдшер і кучер, які їздили по місту і вантажили на віз п’яниць.
А ось в 1930-1940-х вже в СРСР вирішили, що “пияцтву – бій” і стали за наказом самого Берії відкривати витверезники. Система розвивалася поступово, охоплюючи все більше і більше міст у всіх країнах соцтабору.
Витверезники існували в Україні до 1997 року і були закриті після того, як була ратифікована Женевська конвенція про права людини. До слова, в Росії останній такий заклад закрилвся лише в 2011-му.
Як працювали радянські витверезники
Потрапляли в витверезник в основному ті, хто пиячив в громадських місцях, на вулиці і т. д. З квартир у витверезник не забирали – це вважалося “сімейним конфліктом” і розбиралося інакше.
Спеціальний наряд з двох міліціонерів і водія їздив по місту і збирав тих, хто псував картину ідеального радянського існування зі “здоровим тілом і духом”.
Іноді щоб посадити п’яницю бешкетника в “автозак”, на борту якого був напис “Спецмедслужба”, доводилося прикладати чимало зусиль.
Цікаво, що окремим громадянам путівка в витверезник була недоступна. Це депутати Рад народних депутатів, Герої Радянського Союзу а також кавалери деяких орденів. Не везли в витверезник “сильно вагітних” і людей з очевидними ознаками інвалідності.
Офіційно в витверезник везли тих, хто потрапляв в категорію сп’яніння середньої і важкої стадії. При цьому стадія визначалася міліціонером “на око”.
Іноді такі фургони чергували поблизу місць, де потенційно можлива концентрація п’яних – біля ресторанів, дискотек, біля прохідних заводів в день получки. Символічно, що за вилов п’яниць міліціонерам часто давали талони на спиртне.
Після того, як “клієнта” доставляли в заклад, спершу встановлювали його особу і місце роботи. А особливо “важких” тверезили під крижаним душем.
Деяких прив’язували до лавок – якщо ті чинили опір або не могли сидіти самостійно. Потім міліціонери забирали гроші і документи, фотографували людину, роздягали – часто дуже грубо, розриваючи одяг. У деяких витверезниках голову “відвідувача” могли поголити.
Бували і випадки прямого побиття людей. Час від часу міліціонери могли також привласнити і гроші, адже довести потім що-небудь було неможливо.
Після душу та інших “заходів” п’яницю залишали проспатися в одній з кімнат – зазвичай там в ряд стояли нари або панцирні ліжка. На ліжках могли бути подушки і ковдри – але іноді їх не залишали. Вранці була “побудка”, як в армії. Після неї фельдшер повторно оглядав “клієнтів”, а міліціонери встановлювали особи тих, у кого це не вдалося зробити напередодні.
Жінок теж відправляли у витверезник – як правило, вони перебували в окремій кімнаті.
Фото: Як виглядали радянські витверезники (mirovich.media)
За перебування у витверезнику зазвичай виписувалася квитанція – в пізньорадянські роки сума за перебування там становила 15-25 рублів, що досить великі гроші на ті часи.
Також про потрапляння в витверезник повідомляли на роботу – і якщо простому заводському роботязі це особливо нічим не загрожувало (на це заплющували очі), то якомусь інтелігентному товаришеві це могло вартувати кар’єри.
